Продовжуємо публікацію низки проповідей о. доктора (згодом Верховного Архиєпископа УГКЦ) Мирослава Івана Любачівського на тему церковного вчення про Літургію і Таїнство Причастя.
В цій другій проповіді предстоятель УГКЦ розповідає про Божествену Літургію як Безковну Жертву, що цілком тотожня жертви, яку приніс Ісус Христос на горі Голготі, а також про православне розуміння смислу Євхаристії й участі в ній вірних.
Природа й важливість безкровної жертви
Щоб підкреслити важливість Божественної Літурґії — безкровної жертви нам треба найперше знати, що вона, хоч зараз її приноситься безкровним способом, є тою самою жертвою, яку приніс Ісус Христос на горі Голготі. Там Він дійсно помер і, пробитий списою сотника, віддав за нас за наші гріхи останню кроплю своєї Божеської крови. Далі Той сам Ісус Христос, який зараз жертвується на престолах, це Той сам єдинородний Син Божий, який на горі Голготі серед страшних мук умер ганебною смертю на хресті. Він, Той сам Богочоловік, вмирає тепер безкровним — містичним способом, щоб нам помагати в нашій дорозі до Бога. Тож немає різниці між жертвою на Голготі, а жертвою на Тайній Вечері, що її приніс Ісус Христос у навечер'я Своєї хресної смерти.
Так само немає різниці й тепер між нашими Божественними Літурґіями й жертвою Христа на Тайній Вечері, подібно як і між жертвою кривавою на Голготі й тими жертвами, що зараз по цілому світі приносяться на наших престолах. Одинока різниця є тільки в способі жертвування. На горі Голготі спосіб жертвування був кривавий, тобто Христос Спаситель дійсно помер в наслідок страждань і упливу крови. Тепер знову Той самий Христос жертвує себе безкровним-містичним способом, але все-таки є Той сам, що жертвує, тобто єдинородний Син Божий, і Той сам, що жертвується, непорочний Агнець — Ісус Христос. Воно виразно виходить із слів освячення на Тайній Вечері, де Христос Спаситель каже: «Беріть їджте; це тіло моє, що за вас віддається» (Лк 22,19; Мр 14,22; Мт 26,26; 1 Кор 11,24), «це робіть на мій спомин» (1 Кор 11,24). «Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового Завіту, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мт 26,27с). «Ця чаша — Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити на мій спомин. Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу смерть Господню звіщаєте, аж доки Він не прийде» (1 Кор 11,25с). Отже, як ті слова Ісуса Христа є Його власні, так само й те, що довершується Його Божою силою, тобто переміна хліба й вина в Його божественне тіло й пречисту кров є жертвуванням Його людської природи небесному Отцеві за гріхи світу.
Тому ця жертва Божественної Літурґії, е не лише жертвою слави, подяки за всі Божі добродійства. Це не лише жертва просьби про всі ті ласки, які нам до цього земного й одержання майбутнього життя в Бозі потрібні, вона є не лише пригадкою кривавої жертви Христа Господа на горі Голготі, але правдивою й самостійною жертвою, надолужуємо Богові за всі гріхи цілого людства й робимо Його собі ласкавим і милосердним. Оцей всесильний засіб у нашому відношенні до Бог-Отця залишив нам Ісус Христос, щоб ми його вживали в усіх наших проханнях, а передусім у проханнях про добро й спасіння нашої безсмертної душі. Каже бо Христос Спаситель: «І все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите» (Мт 21,22). Або на іншому місці: «І все, що проситимете в ім'я моє, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в ім'я моє» (Йо 14,13с). А під кінець запевняє, що й Отець небесний дасть нам усе, про що тільки проситимемо Його в ім'я Його єдинородного Сина Ісуса Христа: «Направду, направду кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця дасть вам у ім'я моє» (Йо 16,23). А деж ми найкраще просимо Бог-Отця про все, що нам конечно потрібне до нашого земного й передусім до післясмертного життя, як не на Божественній Літурґії? Бо ми тут зібрані, не лиш один чи два, а десятки а то й сотки з нас. Згідно з запевненням Спасителя Він є в цьому випадку поміж нами: «Знов кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити, що б там не було, воно буде дано їм Отцем моїм Небесним; де двоє, або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мт 18,19с). Так дійсно воно є: в Божественній Літурґії Христос справді є серед нас утаєний під видами хліба й вина. Він не лише молиться з нами до Отця Небесного, але й жертвує себе за нас, вказуючи на свої терпіння й смерть хресну, яких відтворенням і постійним повторенням є Божественна Літурґія, вставляється за нас.
Він, разом з нами прославляє небесного Отця за всі Його добродійства, які зсилав і завжди зсилає на нас, перепрошує Його за наші гріхи й беззаконня, якими ми Бога ображуємо, та просимо Його про те все, що нам немічним людям потрібне передусім, щоб оборонитись від наших ворогів і оставатись назавжди вірними Його синами. А Бог Отець, що має таке велике уподобання в цій жертві свого єдинородного Сина, напевно не відмовить нашому проханні, тим більше, коли його попиратимемо муками й смертю Його Божого Сина. Якраз тією своєю жертвою хресною Ісус Христос вказує, як дуже небесний Отець полюбив нас, що ясно виходить зі слів самого Спасителя: «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина, світ засудити, але щоб ним світ спасти» (Йо 3,16с). Все, що ми упродовж нашого туземного життя одержуємо від небесного Отця, одержуємо задля заслуг Ісуса Христа, що не лише раз на горі Голготі, але ще й тепер, і до кінця світу приноситься й буде приноситись у жертві Бог-Отцеві за гріхи людства й за спасіння людського роду.
Сила цієї новозавітньої жертви така велика, що нею можемо помагати не лише нам самим, не лише нашим рідним, але всім, за кого просимо. Тобто не лише ми самі випрошуємо собі всіх потрібних ласк, коли гідно вислухуємо й молимося з іншими в Божественній Літурґії й принимаємо її плоди, тобто євхаристійного Спасителя до нашої душі, але можемо помагати всім живучим, а також усім тим померлим душам, які ще не змогли заплатити справедливості Божій за свої гріхи й беззаконня. Зі св. Письма маємо докази, що жертву Божественної Літурґії можемо жертвувати не лише за прощення гріхів, кар і терпінь і нещасть живучих людей, але також за померлих. Кажеться бо в Книгах Макавеїв, що вже в Старому Завіті євреї вірили, що живучі можуть молитися за прощення гріхів померлих. «Юда Макавей зібрав з кожного поголовне зо 2000 драхм сріблом і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, бо якби не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих. При тому він мав на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають —що за свята й благочестива думка! Тому й він приніс жертву переблання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (І Мак 12,43-246). З тої причини Церква свята має віру, яка сягає ще часів святих апостолів, щоб приносити Божественну Літурґію за померлих. Тому Церква свята в Божественних Літурґіях, та у всіх моліннях за померлих молиться за душі померлих, очевидно тих, які зійшли з цього світу з ласкою освячуючою на свій душі й тепер у чистилищі мусять своїми терпіннями сплачувати борг Божій справедливості. Так то Христос своєю Безкровною Жертвою платить і за прогрішення померлих, охоплює нею цілу Церкву, ціле своє містичне тіло.
Кожна жертва, як у давнину, так і тепер, має свої особливі обряди. Подібно як колись у поганських народів їхні жерці мусіли якнайстрогіше дотримуватися приписів, інакше жертва була недійсна, тимбільше тепер, ми всі повинні з докладністю виконувати обряди Божественної Літурґії, із зрозумінням й уважно слідкувати за нею, й брати у ній живу участь, тому що вона є правдивою й могутньою жертвою перед Господом Богом. Та не лише кожний священик, що як знаряддя Христа приносить її небесному Отцеві повинен якнайдбайливіше її відправляти, але також люди мають намагатися точно й виразно вимовляти слова Божественної Літурґії. Бо не лише священик, але й усі люди разом із ним приносять жертву, тобто співжертвують Бог-Отцеві Ісуса Христа — непорочного Агнця. А найкращим жертвуванням буде воно тоді, коли не лише ми всі братимемо участь у Службі Божій, але також матимемо участь у її овочах, тобто приниматимемо євхаристійного Спасителя до наших безсмертних душ. Тоді сповняться на нас слова Христа Господа: «Я хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це тіло моє за життя світу» (Йо 6,51). «Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Хто споживає тіло моє й кров мою п'є, той у мені перебуває, а я в ньому. Як мене послав живий Отець, і як я живу Отцем, так і той, хто споживає мене, житиме мною ... хто цей хліб споживатиме, той житиме повіки» (Йо 6,54-58).
Текст набраний редакцією сайту «Православні католики Одеси» за виданням: о. д-р М. І. Любачівський. Проповіді. Рим, 1984. Видання Українського Католицького Університету ім. св. Климента Папи. Праці богословського факультету, том LIX.