Між походженням і вірою: релігійна ідентичність Володимира Зеленського

Релігія завжди залишалася тонким маркером ідентичності — навіть у суспільствах, що пройшли через десятиліття державного атеїзму. Для України, де віра нерозривно переплетена з історією, війною та політикою, постать президента Володимира Зеленського є своєрідним феноменом. Його походження з єврейської родини, виховання в радянському секулярному середовищі та відсутність публічної демонстрації релігійності створюють складний і водночас показовий образ сучасного українця — людини, для якої віра є приватною справою, а не політичним символом.

Походження та сімейне тло

Володимир Зеленський народився 25 січня 1978 року у Кривому Розі — великому промисловому місті з типовою для радянського часу культурною атмосферою, де релігійність радше приховувалася, ніж проявлялася. Його батько, Олександр Семенович Зеленський, — професор технічних наук, багаторічний викладач Криворізького економічного інституту, за національністю єврей. Мати, Римма Володимирівна, також інженер за фахом. Родина належала до того покоління радянських інтелігентів, для яких етнічне походження було частиною біографії, але не релігійної практики.

Сам Зеленський пізніше скаже, що виріс у «звичайній радянській єврейській сім’ї» — формулі, яка влучно передає дух епохи: культурна ідентичність зберігається, але релігійні традиції не практикуються. Його дідусь, Семен Зеленський, пройшов Другу світову війну, тоді як інші члени родини загинули під час Голокосту. Цей досвід — хоч і не перетворений на богослов’я — залишився частиною родинної пам’яті про ціну виживання, гідність і несправедливість.

На відміну від більшості політиків, які виросли в культурно православному середовищі, Зеленський не мав тісного зв’язку з будь-якою конфесією. Його духовне формування відбувалося радше у секулярному, гуманістичному контексті, де моральні орієнтири не відокремлювалися від повсякденного життя. У цьому сенсі він став представником того покоління українців, яке поєднало радянську освіту, пострадянську відкритість і європейську чутливість до питань свободи совісті.

Особисте ставлення до релігії

Володимир Зеленський не відносить себе до жодної релігійної громади та рідко висловлюється на тему особистої віри. В одному з інтерв’ю він сказав:

Звісно, я вірю в Бога. Але розмовляю з Ним лише в ті моменти, які для мене особисті.

Цей коментар залишається одним із небагатьох публічних свідчень про його релігійні погляди.

Загалом Зеленський не використовує релігійну лексику у своїй політичній риториці та не позиціонує себе як віруюча особа в конфесійному сенсі. Його висловлювання на тему віри, добра чи справедливості мають переважно етичний, а не богословський характер.

Деякі спостерігачі розглядають таку позицію як частину ширшого процесу секуляризації української політики, у межах якого релігійна ідентичність лідера не вважається необхідним елементом його публічного образу. Інші вбачають у цьому прояв свідомої обережності, покликаної уникати релігійних поділів у багатоконфесійній державі.

Публічна релігійність у контексті політики

У публічній діяльності Володимир Зеленський рідко використовує релігійну лексику або символіку. На відміну від багатьох політиків у регіоні, він не апелює до церкви як до джерела політичної підтримки і не позиціонує себе як представник певної конфесії. У його виступах релігія згадується переважно у контексті загальнолюдських цінностей — віри, справедливості, надії та співчуття.

Зеленський традиційно звертається до громадян із привітаннями з релігійних свят — Різдва, Великодня, Рош га-Шана, Рамадану — але робить це у формі, що підкреслює міжконфесійну рівність. У своїх заявах він уникає богословських термінів, натомість акцентує на моральному змісті свят і ролі релігії як чинника єдності у суспільстві.

Після початку повномасштабної війни в 2022 році релігійна тематика у зверненнях президента стала з’являтися частіше, однак залишилася позаконфесійною. Вислови на кшталт «ми всі стали більш віруючими» використовувалися у риторичному сенсі — як спосіб говорити про національну солідарність, а не про духовне навернення.

Таким чином, публічна релігійність Зеленського є радше елементом державної комунікації, ніж проявом особистої віри. Вона спрямована на підтримку інклюзивності, уникнення конфесійного поділу та формування нейтрального образу глави держави, який представляє всі релігійні групи країни.

Відносини з релігійними спільнотами

Володимир Зеленський послідовно декларує позицію рівновіддаленості щодо релігійних організацій. Його адміністрація уникає прямого втручання у внутрішні справи церков, водночас реагуючи на ситуації, які мають суспільний чи безпековий вимір. Такий підхід відображає прагнення підтримувати баланс між свободою віросповідання та принципом світськості держави, закріпленим у Конституції України.

З початку президентства Зеленського релігійна сфера в Україні залишалася політично чутливою, зокрема через конкуренцію між Православною церквою України (ПЦУ) та Українською православною церквою (УПЦ), яка до сьогодні зберігає канонічний зв’язок із Московським патріархатом. Президент утримувався від відкритого схилення до будь-якої зі сторін, обмежуючись закликами до взаємної поваги й суспільного миру.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році позиція держави щодо релігійних інституцій змінилася у бік більшої уваги до питань безпеки. Частина законодавчих ініціатив, спрямованих на обмеження діяльності структур, пов’язаних із Російською православною церквою, отримала підтримку Офісу президента. Зеленський при цьому наголошував, що рішення ухвалюються «не з релігійних, а з безпекових міркувань».

Разом із тим президент підтримує контакти з представниками інших конфесій — греко-католицької, мусульманської, юдейської та протестантських спільнот. Його участь у міжрелігійних зустрічах здебільшого має символічний характер і спрямована на підкреслення ролі релігійних організацій у гуманітарній сфері, допомозі армії та цивільному населенню.

Загалом відносини Зеленського з релігійними спільнотами можна охарактеризувати як прагматичні й обережні. Вони не формують окремого політичного курсу, але залишаються важливою частиною ширшої державної стратегії — підтримувати єдність суспільства, не надаючи переваги жодній конфесії.

Релігійність під час війни

Початок повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року помітно змінив риторику Володимира Зеленського, включно з тим, як він торкається теми віри. У зверненнях до громадян і міжнародних партнерів почали частіше з’являтися згадки про Бога, мораль і духовну силу народу. Проте ці висловлювання не набули конфесійного характеру — вони використовувалися радше як засіб вираження національної солідарності та спільного морального досвіду.

У численних публічних промовах Зеленський говорить про віру як про внутрішній ресурс суспільства, який допомагає витримати війну. Формулювання на кшталт «ми всі стали більш віруючими» або «Бог бачить, хто стоїть на боці добра» мають універсальний характер і не ототожнюються з жодною релігійною традицією. Така стратегія комунікації дозволяє президенту звертатися до громадян різних конфесій без ризику виключення чи політизації віри.

Водночас тема духовності стала помітнішою у міжнародних виступах Зеленського. У зверненнях до парламентів та під час зустрічей із лідерами західних країн він часто посилається на категорії добра, справедливості, покарання зла — терміни, які мають морально-релігійне забарвлення, але використовуються в контексті міжнародного права і гуманітарних принципів.

Релігійна риторика також з’являється у меморіальних виступах, коли Зеленський вшановує загиблих військових або цивільних. У таких випадках він говорить про душу, про пам’ять і про справедливість як вищу цінність, проте без прямого звернення до догматів чи церковних традицій.

У цілому під час війни публічна релігійність Зеленського стала більш помітною, але залишилася нейтральною і позаконфесійною. Вона виконує радше функцію морального консолідатора суспільства, ніж відображає особисту віру президента.

Міжнародний контекст і сприйняття

Релігійне походження Володимира Зеленського неодноразово ставало темою міжнародних коментарів, особливо після початку війни. Його єврейське походження привертало увагу як символ контрасту між офіційною риторикою російської влади про «денацифікацію» України та фактом, що український президент є нащадком родини, яка постраждала від Голокосту. Цей аспект часто згадують західні ЗМІ та політичні оглядачі як ілюстрацію до складної історії мультикультурності сучасної України.

В Ізраїлі та серед єврейської діаспори у світі до постаті Зеленського виявляють помітний інтерес, однак офіційні коментарі з боку релігійних структур залишаються стриманими. У деяких медіа його розглядають як приклад людини єврейського походження, що не є активним носієм релігійної традиції, але зберігає зв’язок із культурною пам’яттю народу.

У західному дискурсі релігійна тематика у висвітленні Зеленського має радше символічне значення. Його особисту віру рідко обговорюють у конфесійному контексті; натомість увага зосереджується на тому, як він представляє Україну як державу, що поважає релігійну різноманітність. Для багатьох спостерігачів це є одним із чинників, який відрізняє сучасну українську політичну культуру від авторитарних моделей, де релігія часто використовується як інструмент легітимації влади.

Водночас у російських і прокремлівських медіа питання релігійного походження Зеленського неодноразово використовувалося у маніпулятивному контексті. Такі повідомлення мали на меті поставити під сумнів його національну або духовну ідентичність, проте не отримали жодного підтвердження у перевірених джерелах.

Загалом міжнародне сприйняття релігійності Зеленського формується не навколо його особистих переконань, а навколо його ролі як світського лідера у державі з високим рівнем міжконфесійної толерантності. Його релігійна позиція залишається приватною, але водночас слугує частиною ширшого образу — президента, який претендує на те, щоби уособлювати цінності відкритості та громадянського суспільства.

Висновки

Релігійність Володимира Зеленського не має виразного інституційного чи конфесійного характеру. Його походження з єврейської родини, виховання у секулярному радянському середовищі та свідома дистанція від церковної риторики формують образ політика, для якого віра залишається приватною сферою. У публічній діяльності він дотримується принципу нейтральності, визнаючи значення релігії для суспільства, але не використовує її як інструмент політичної легітимації.

Під час війни релігійні мотиви стали помітнішими у зверненнях президента, проте їхній зміст залишається узагальненим і моральним, а не богословським. У таких промовах віра трактується як універсальна категорія, спільна для всіх громадян, незалежно від їхньої конфесійної належності. Цей підхід сприяє збереженню внутрішньої єдності суспільства у багатоконфесійній державі.

Міжнародне сприйняття Зеленського також переважно секулярне: його релігійна ідентичність розглядається як частина особистої історії, а не як політичний чинник. Водночас його походження та ставлення до релігії часто використовуються як ілюстрація змін у пострадянському суспільстві — від офіційного атеїзму до визнання свободи віровизнання як однієї з демократичних цінностей.

Таким чином, релігійність Зеленського можна визначити як невиражену, але присутню — вона не оформлена у доктрину, проте проявляється через етичну мову, гуманістичні орієнтири та прагнення до інклюзивності. У політичному сенсі це відповідає моделі сучасної світської держави, де віра розглядається не як ознака влади, а як особиста справа громадянина.

Цитати Володимира Зеленського про Бога та віру (2019–2025)

Фото пресс-служби президента України