RU 
EN 
➕ Зміст
У преамбулі Конституції України міститься формула, яка вирізняє Основний Закон нашої держави серед багатьох інших демократичних конституцій: «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю…». Ця фраза викликає численні запитання — не лише морального чи філософського характеру, а й суто правового. Чи є Бог у цьому контексті символом, культурною умовністю, чи ж, можливо, суб’єктом конституційного права? Чи має така згадка юридичну силу, і якщо так — то яку саме?
Це формулювання ставить перед нами низку питань. Чи можна вважати його лише виявом історичної та культурної традиції, чи все ж — спробою закріпити певні моральні орієнтири на рівні Основного Закону? Наскільки подібне звернення до Бога може мати правові наслідки? І чи дозволяє така згадка розглядати Бога як учасника правової системи — не лише у символічному сенсі?
Бог як правовий орієнтир: символ чи суб’єкт?
У правничому середовищі немає єдиної думки щодо того, як саме слід тлумачити згадку про Бога в тексті Конституції. Найпоширеніший підхід — розглядати її як символічний жест, що підкреслює моральні засади державності та апелює до цінностей, спільних для значної частини суспільства. Водночас існують спроби надати цьому формулюванню конкретнішого юридичного змісту.
Зокрема, в окремих публікаціях стверджується, що оскільки Конституція — акт найвищої юридичної сили, кожен її елемент, навіть у преамбулі, має правове значення. І якщо в тексті прямо згадується Бог, то це може розглядатися як визнання його певним «правовим орієнтиром» або навіть суб’єктом, до якого держава та її громадяни виявляють моральну відповідальність.
Відповідно, слід дослідити: чи згадка Бога у преамбулі створює безпосередніх правових норм і чи може бути джерелом конкретних юридичних обов’язків чи прав. Адже її наявність задає певний ціннісний контекст, у межах якого розгортається — і має тлумачитися — зміст усієї Конституції.
Межі юридичного значення: преамбула та її інтерпретаційна сила
Преамбула Конституції України не встановлює безпосередніх правових норм, однак вона є невід’ємною частиною тексту Основного Закону і має юридичну силу. Вона виконує функцію конституційного орієнтира, окреслює ідейні та ціннісні засади держави, якими мають керуватися не лише громадяни, а й органи публічної влади. Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на значення преамбули при тлумаченні окремих положень Конституції, підкреслюючи її роль у формуванні конституційного змісту.
Хоча сама преамбула не містить прямих правил поведінки, її юридична сила підтверджується і міжнародним досвідом. Так, у Франції законодавці включили статтю 1 безпосередньо до складу преамбули Конституції П’ятої Республіки. Більше того, Конституційна рада Франції в одному зі своїх рішень визнала неконституційним формулювання «народ Корсики» — лише на тій підставі, що преамбула Конституції говорить про єдиний «народ Франції». Це свідчить про здатність преамбули прямо впливати на юридичні рішення навіть у тих випадках, коли вона не містить імперативних норм.
Подібна ситуація спостерігається і в Японії. У преамбулі її Конституції прямо від імені народу проголошено: «Ми скасовуємо всі конституції, закони, укази та рескрипти, що суперечать цій Конституції». Така формула є не лише декларативною — вона має силу прямої норми, яка скасовує чинність усіх несумісних правових актів. Таким чином, міжнародна практика підтверджує, що преамбула може володіти не лише символічною, а й повноцінною юридичною силою.
Французький конституціоналіст, професор Страсбурзького університету Жан-Поль Жакке з цього приводу зазначав: «Преамбули та декларації прав — це не лише філософські або програмні положення. У сучасних демократіях вони мають позитивний правовий характер і зобов’язують законодавця їх дотримуватися. В іншому разі відповідний закон буде визнано неконституційним».
Таким чином, звернення до Бога в українській преамбулі, попри відсутність нормотворчої функції в традиційному розумінні, є частиною системи правових координат Конституції. І хоча воно не створює конкретних юридичних зобов’язань, його не можна ігнорувати як ціннісний орієнтир у тлумаченні і реалізації конституційних положень.
Міжнародний контекст: згадка про Бога в конституціях інших держав
Україна не є єдиною державою, де в тексті Конституції згадується Бог. Подібна практика зустрічається в ряді країн із різними історичними та культурними традиціями. Втім, зміст та функція цього звернення значною мірою залежать від контексту: у різних країнах згадка про Бога виконує різні ролі — від морального орієнтира до інструмента обґрунтування політичного суверенітету.
У преамбулі Основного закону Федеративної Республіки Німеччина, прийнятого після Другої світової війни, сказано: «Свідомі своєї відповідальності перед Богом і людьми...». Подібне формулювання покликане підкреслити моральну природу державного устрою, зокрема в контексті пережитої тоталітарної спадщини. У швейцарській Конституції ще більш пряма згадка: «В ім’я Бога Всемогутнього!» — фраза, що відкриває текст. Водночас ці звернення, як і в Україні, не є джерелом імперативних норм, але мають ціннісне і символічне значення, впливаючи на політичну культуру та правове тлумачення.
Інші приклади демонструють, що згадка про Бога може бути не лише моральною декларацією, а й формально закріпленим політичним принципом. У преамбулі Конституції Ірландії, наприклад, визнається «священне право до життя, свободи та щастя, дароване Богом». Попри це, судова практика в Ірландії чітко відмежовує символічну вагу таких формулювань від їхньої здатності породжувати прямі юридичні наслідки.
Таким чином, згадка про Бога в конституційних текстах є досить поширеним явищем, яке не суперечить принципу світськості держави. У більшості випадків вона виконує роль джерела легітимації, звернення до морального фундаменту або історичної спадкоємності, а не правового регулятора. Водночас у певних ситуаціях ця символіка може стати аргументом у конституційному тлумаченні, як це було у випадку з французькою Конституційною Радою чи японським прикладом.
Преамбула як потенційний правовий регулятор
Хоча поширеним є уявлення про преамбулу як виключно декларативну частину конституційного тексту, практика окремих правових систем переконливо свідчить про інше: преамбула може набувати нормативного змісту й виступати джерелом безпосередньої юридичної сили. У випадках, коли конституційний контроль за законами є активним і ефективним, преамбула здатна відігравати не лише інтерпретаційну роль, а й пряму регуляторну функцію. Саме преамбула — не окрема стаття — виконує функцію скасування попередніх нормативних актів.
У світлі вищенаведених міжнародних прикладів згадка про Бога в преамбулі Конституції України не є юридично нейтральною. Якщо прийняти, що преамбула має нормативну силу (а Конституційний Суд України підтверджує це), то й звернення до Бога може розглядатися як норма вищого порядку, що визначає фундаментальні засади взаємодії держави, суспільства і правової системи загалом.
Це означає, що подібне формулювання може бути використане в аргументації при тлумаченні норм, оцінці конституційності законів або рішень органів влади. Більше того, звернення до Бога, закріплене у найвищому юридичному акті, має потенціал впливати на державну політику в гуманітарній, освітній чи морально-етичній сферах — через механізми конституційного права, а не лише як елемент культурної традиції.
Коли згадка про Бога може мати вирішальне правове значення
У суспільствах, де конституція визнає наявність вищих моральних засад — зокрема через звернення до Бога — це формулювання може відігравати ключову роль у вирішенні етично складних або морально неоднозначних правових питань. У таких випадках згадка про Бога здатна виступати своєрідним фільтром при оцінці відповідності нових норм або реформ базовим цінностям, закладеним у Конституції.
Найбільш очевидними прикладами є:
- Регулювання абортів
У суспільстві, де держава апелює до вищих моральних принципів і визнає відповідальність перед Богом, право на життя може тлумачитися ширше — не лише як право народженої людини, а й як захист ембріона чи плоду. Такий підхід набув поширення в низці країн, де саме згадка про Бога або християнське моральне підґрунтя впливали на обмеження чи заборону абортів. У цьому контексті звернення до Бога в українській Конституції може бути використано як аргумент на користь переваги права на життя над правом жінки на аборт — принаймні в публічних дебатах або при тлумаченні конституційних норм.
- Легалізація одностатевих шлюбів та сімей
Конституційне визнання Бога як вищої сили, перед якою суспільство несе відповідальність, може також впливати на тлумачення поняття сім’ї. У такій парадигмі традиційна модель сім’ї — як союз чоловіка та жінки — може сприйматися як така, що відповідає «природному порядку» або моральному закону, підкріпленому божественним авторитетом. Навіть за умови формальної відсутності заборони одностатевих шлюбів, посилання на цінності, закладені у преамбулі, може стати підґрунтям для конституційного спротиву таким ініціативам або підставою для винятків у правовому регулюванні (наприклад, у сфері усиновлення чи виховання дітей).
- Законодавство про евтаназію
Подібно до ситуації з абортами, згадка про Бога може виступати аргументом на користь збереження життя як вищої цінності. Ідея «непорушності життя», яка може бути виведена з релігійної або моральної відповідальності перед Богом, здатна вплинути на судові рішення чи законодавчі ініціативи щодо дозволу активної евтаназії.
- Морально-етичний контроль над медіа, освітою, культурною політикою
Звернення до Бога у Конституції може також слугувати основою для обґрунтування «морального стандарту» державної політики. Наприклад, у спробах обмежити пропаганду, що суперечить «традиційним цінностям» — під якими можуть матися на увазі уявлення, пов’язані з релігійною мораллю.
Таким чином, згадка про Бога в Конституції — навіть у межах преамбули — не є суто символічним жестом. У певних контекстах вона здатна впливати на тлумачення норм, підкріплювати позиції в суспільних і правових дебатах та формувати засади державної політики з питань, що стосуються людської гідності, життя, моралі та сімейних цінностей.
Висновки
Згадка про Бога в Конституції України, розміщена у преамбулі, є далеко не випадковим чи суто риторичним елементом. Вона не лише відображає історичну та культурну ідентичність народу, але й виконує важливу функцію морального і ціннісного орієнтира, на який можуть спиратися і громадяни, і державні інституції.
Попри те, що преамбула не містить імперативних правових норм, вона має юридичну силу як частина Основного Закону. Український і міжнародний досвід свідчать, що положення преамбули можуть бути використані для тлумачення інших норм Конституції, а в окремих випадках — і для оцінки конституційності нормативних актів. Як показує практика Франції та Японії, саме преамбула може виступати критерієм для конституційного контролю.
Звернення до Бога в Конституції України має потенціал стати елементом, що формує зміст державної політики у сферах, пов’язаних із моральними, етичними та біоетичними питаннями — такими як регулювання абортів, евтаназії, шлюбної етики, виховання та освіти. У таких контекстах згадка про Бога не лише посилює ціннісну рамку правової системи, але й здатна впливати на результат судових рішень або спрямування законодавчого процесу.
Підсумовуючи, згадка про Бога в Конституції — це не лише вияв поваги до духовної спадщини народу, а потенційний правовий інструмент, який, за наявності відповідної правозастосовної практики, може стати важливим чинником у визначенні меж допустимого в межах демократичного правопорядку.