Читаючи Святе Письмо, ми пізнаємо Бога, роздумуємо над Його ділами, шукаємо спокій та опіку. Але напевно кожний з нас найбільше хоче віднайти себе в історії спасіння, відчути той голос, яким промовляє Господь, правдиво відчути до чого кличе мене...

Покликання служити Богу

«Слухайте мій голос, бо Я буду Богом вашим,
а ви будете моїми людьми.
Ходіте кожною дорогою, яку Я вам вказую,
щоб вам було добре».

Єр. 7, 23

В Ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. 

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри! 

Читаючи Святе Письмо, ми пізнаємо Бога, роздумуємо над Його ділами, шукаємо спокій та опіку. Але напевно кожний з нас найбільше хоче віднайти себе в історії спасіння, відчути той голос, яким промовляє Господь, правдиво відчути до чого кличе мене. Вже в першому розділі книги Буття творячи людину кличе її до панування : «Створімо людину на наш образ і нашу подобу і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звір'ями й над усіма плазунами, що повзають на землі». Після гріхопадіння людина втратила це панування, Господь проганяє її з Раю та не покидає. Він постійно кличе людей через яких промовляє до свого народу — це Ной, Авраам, Ісаак, Яків, Мойсей та інші, які виконували місію Господню.

Тема покликання стосується кожного з нас особисто. Кожен має власну дорогу покликання, яка остаточно залишиться Божою таємницею. Благодать покликання приходить до душі людини по різному і в різній формі. До одних Бог говорить тихо, бережливо і спокійно. Інші, щоб почути Божий голос потребують сильного струсу. Є такі, яких Бог покликує вже з лона матері, так як це сталося з пророком Єремією: «Перше, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив.» (Єр.1,5). Святий Павло ж мав потребу сильнішого імпульсу. В момент по-людськи судячи більше всього невідповідний, коли палав ненавистю до всього що було Христове, саме тоді був покликаний Христом до Його служби. Петру, Андрію, Якову, Яну і іншим апостолам вистачили тихі слова: «Іди за мною».

Вже з юних літ ми прагнемо до добра, до вдалого вибору професії та до світських висот. Часто ми покладаємось на наші сили і робимо вибір професії чи стану чи плануємо своє життя самостійно, що призводить до розчарувань, а навіть до погибелі.

Одного разу чоловік відстав від каравану, що рухався пустинею Сахара. Був надзвичайно вражений, коли помітив, що біля нього нікого немає. Не знав він у який бік їхати, тому постановив собі весь час їхати прямо, з надією, що врешті натрапить до якогось поселення, де є люди і запитає про дорогу, якою має їхати далі. На третій день він зауважив, що їздить по колу по тих самих місцях. Коли він зрозумів, що з цієї пустині може ніколи не вибратись, перелякався ще більше. Був втомлений і спраглий, хотів спати, не мав ні хліба, ні води. О Господи! Напевне тут мені вже кінець, — видихнув чоловік і впав на землю. Почав розпачливо кричати й молитись про порятунок, але на його крик ніхто не відповідав. І вже втомлений поклав голову на пісок і почав чекати смерті. Він, що так хотів жити, тепер помирав. У тій хвилі усвідомив собі безмір тиші і її повну таємничість. І коли в тій тиші заспокоївся, погодився зі своєю долею, почув як десь у далині капає вода. Це не «фата-моргана», — крикнув з радості. Боже, я є врятований! Вода!  

Якщо б він їхав далі і не впав на землю, і не прислухався до тишини, то напевне загинув би. І ми можемо в тиші почути делікатний голос Бога, що промовляє до нашого серця, і ним можемо бути врятовані до життя вічного.

Дорогі в Христі! Роздумаймо над цією історією. Як часто ми, як цей чоловік, блукаємо пустинею нашого життя без Бога. Чи часто ми йшли за голосом Його? Саме цим голосом Господь хоче допомогти і нам у нашому виборі професії чи стану, адже професій є багато, а для кожного призначена одна.

Кожна людина має призначення чи якесь особливе запрошення від Господа Бога посісти певне місце в людській спільноті і на тому місці за допомогою всіх інших Господніх дарів терпеливо виконати своє завдання. Це було у 1950 році в Італії. Старенький кардинал Неаполя вже не знав, що має думати. Він багато пережив, але щоб таке! В бюро перед ним сидить молодий священик. Він просить дозволу стати бродягою! Він хоче жити на вулиці разом з вуличними хлопчиськами. Старенький не може цього збагнути. Він знає, яка ситуація в Неаполі: 200 тисяч безробітних. І таких хлопців багато, вони тиняються по вулицях, бо їхні батьки без роботи і не можуть їх прогодувати. Щоб прожити, вони крадуть, часом торгують наркотиками або жебракують. Сплять в якихось закоулках. Як дикі коти, остерігаються міліції. І цей молодий священик Маріо Борелі, хоче їм допомогти, дати їм дах над головою, хліб і хоч трохи людського тепла.  

Це кардинал може зрозуміти. Та чому цей священик повинен стати бродягою? Маріо добре знає чому: «Коли я прийду до цих хлопців як священик, вони плюватимуть мені в лице. Вони страшенно недовірливі». Кардинал відповів, що через 10 днів вирішить цю справу. Прохання було задоволено. Маріо йде на вулицю, збивши на бік стару шапку, в лахмітті з недопалком у роті. Він жебракує, збирає недопалені цигарки і стає одним з «вулиці». Поступово він здобуває серця цих хлопців. Незабаром він навіть очолює банду. Коли знаходить якесь простеньке житло, його хлопці йдуть за ним. Без нього вони вже не можуть, вони просто зачаровані ним. Цей Маріо мав у собі щось таке, чому не можна було протистояти. Вони не могли це описати словами, бо ніколи з таким не стикалися. Як вони могли знати, що це була любов? 

Можливо, тепер ми краще зрозуміємо, чому Бог став людиною. Він хотів стати одним із нас, щоб нас спасти.

«Бог з нами» — це Ісус.

Покликання від Бога — це заклик слідувати за Ним, служити Йому, беручи участь в Його Плані, і через все це розкрити таємницю своєї особи і долі, знайти вищий сенс і мету життя.

При вході до однієї святині є напис: «Я — життя, а ви не шукаєте мене. Я — шлях, дорога, а ви не йдете за мною. Я — світло, а ви не бачити мене. Я — істина, правда, а ви не вірите мені. Я — вчитель, а ви не слухаєте Мене. Я — ваш Господь, а ви непокірні супроти мене. Я – ваш Бог, а ви не молитися до мене. Якщо ви нещасливі, то не докоряйте мені за це».

Отже, просимо у Господа ласки, щоб ми могли зробити правильний вибір у своєму житті. Молімося, щоб ми пізнали своє правдиве призначення у земному житті. Відкриваймо своє серце та душу для Бога, щоб Він міг до нас зігрівати своєю любов'ю та провадити нас дорогою, яка веде до радості та спокою. Уповаймо на Господа, щоб почути від Нього слова: «Слуго добрий і вірний, у малому ти був вірний ... увійди в радість пана твого» (див. Мт. 25,21). Такі Господні слова повинні бути заключним акордом нашого життя. Амінь.

Священик Ігор Кузик