RU 
EN 
У своєму житті мені випало щиро й глибоко практикувати вайшнавізм[1] — пройти шлях від звичайного бхакти-парафіянина[2] до брахмачарі[3], а згодом і до брахмана[4], очільника вайшнавської місії в Одесі. У 2000 році Господь покликав мене залишити вайшнавізм і стати учнем Ісуса Христа, Кому я слідую й донині. Маючи за плечима християнський досвід, який за тривалістю можна порівняти з вайшнавським, я хочу представити читачеві десять найсуттєвіших причин, чому я не є вайшнавом і вже ніколи ним не буду.
Причина 1. Я не вайшнав, тому що так хоче Бог.
Свого часу мій Господь чітко й недвозначно явив мені Свою волю, згідно з якою я мав відкинути вайшнавізм і прийняти прихисток у стоп божественного Ісуса Христа. Виконати волю Бога — це найважливіше у духовному житті людини згідно з ученням будь-якої монотеїстичної релігії, тому я сподіваюся, що цей мій мотив зрозумілий навіть тим, хто його не поділяє.
Причина 2. Я не вайшнав, тому що моїм духовним Учителем є Ісус Христос.
Одного разу, почувши Його милостивий заклик, я прийняв Христа як Альфу й Омегу, як усе і вся у своєму житті та, наскільки було в моїх силах, слідував Його настановам і керівництву. Бог відкрив мені, що іншого способу прийти до Нього не існує, що лише Ісус є істинним і єдиним Спасителем людства, і що воля Всевишнього — аби всі люди, незалежно від національності, філософії чи релігії, прийняли Ісуса Христа як свого Учителя й у всьому слідували лише Йому.
Бог також показав мені винятковість шляху Христа: не можна поєднувати служіння Йому зі слідуванням іншим релігіям, адже Господь цього не приймає. Бути учнем Ісуса Христа означає бути учнем тільки Ісуса Христа. Наявність інших гуру[5] у вашому серці означатиме відмову від Ісуса. Христу потрібно бути відданим на сто відсотків.
Причина 3. Я не вайшнав, тому що у вайшнавізмі я не зустрів Бога.
Так, я відчував певний зв’язок із «вищим», переживав особливі стани під час повторення мантри Харе Крішна[6], а особливо мантри ґаятрі[7]. Були періоди, коли я відчував емоції, близькі до екстазу, були моменти, коли мені здавалося, що я близький до Бога. Але за весь цей час я так і не зустрівся з Ним. Моє служіння нагадувало якесь заочне спілкування, спілкування через телеграф. Я надсилав Богові телеграми й отримував телеграми у відповідь. Живої зустрічі зі Всевишнім у вайшнавізмі так і не відбулося, я так і не познайомився з Богом, хоча всі шастри[8] рясніють описами діянь Крішни та Його спілкування з відданими.
Вайшнави вважають, що особистість Бога розкрита у вайшнавських писаннях більш повно, ніж у будь-якій іншій релігії, що тільки вайшнавізм дає найглибше розуміння Всевишнього, Його світу та Його діянь. На практиці ж усі ведичні оповідання залишаються лише нав’язаними ззовні образами, а сама людина так і не зустрічається з Богом, якою б не була її уява про це.
У вайшнавізмі я уявляв Бога, у християнстві я зустрівся з Ним.
Причина 4. Я не вайшнав, тому що у вайшнавізмі не розкривається любов Бога до людини.
Вчення вайшнавів дуже детально розробляє тему любові людини до Бога — нашої відданості Йому, жертвовності, вірності. Існує також учення про співчуття Бога до людини, про Його милосердя. Але в шастрах немає ні слова про Його любов до нас. Навіть така улюблена вайшнавами фраза «Бог є любов» насправді запозичена з Біблії. Водночас вайшнавські шастри говорять про рівне ставлення Крішни до всіх живих істот — ставлення прихильне, але не сповнене любові.
У християнському богослов’ї тема любові Бога до занепалого людства — сильної, палаючої батьківської любові — є однією з центральних. Власне, з цього і починається християнське благовістя, всі інші концепції вже вторинні. І справа навіть не просто в ученні про Божу любов, а в її переживанні, у живому й безпосередньому відчутті. Можна багато говорити про любов, розмірковувати над нею, прославляти її та «поклонятися на відстані», але набагато важливіше — перебувати в ній. У християнстві я це знайшов, а у вайшнавізмі — ні.
Причина 5. Я не вайшнав, тому що у вайшнавізмі не розкривається любов людини до людини.
І це логічно, адже якщо Крішна не любить людину, то чому я маю любити? Вайшнавські шастри заохочують співчуття та допомогу ближньому, проте не радять надто захоплюватися матеріальною допомогою, оскільки це заплутує того, хто допомагає, у тенетах «хорошої карми[9]», яку потім також доведеться «відпрацьовувати». Сердечна прив’язаність до інших людей прямо засуджується під загрозою того, що у наступному житті доведеться знову народитися у людському тілі замість того, щоб піти до Крішни в духовний світ.
Чоловікам не варто сильно любити своїх дружин, дітям — батьків, батькам — дітей, адже згідно з вайшнавським ученням така прив’язаність може позбавити людину зустрічі з Богом у загробному житті.
Не дивно, що на практиці таке вчення робить людей байдужими, жорстокосердими, відчуженими від ближніх. Наслідком цього стають часті розлучення, сімейні сварки, втечі дітей з дому та відмова від релігії загалом, а також безпосередні гріхи проти ближніх — брехня, крадіжки, образи, перелюб тощо.
Такі гріхи, безперечно, трапляються і серед християн, проте тут є суттєва різниця: якщо християнин є практикуючим віруючим, тобто регулярно бере участь у богослужіннях і перебуває у церковній спільноті, то важкі гріхи або взагалі не трапляються, або стаються вкрай рідко. Християнин визнає нелюбов до ближнього гріхом, тоді як у вайшнавізмі цього гріхом навіть не вважають.
Причина 6. Я не вайшнав, тому що не хочу бути обманутим своїм гуру.
У вайшнавізмі духовному вчителю приписуються якості Самого Бога, до нього звертаються як до спасителя, йому моляться, доїдають за ним їжу та як величезну святиню шанують чаранамріту — воду, якою йому мили ноги. Цю воду вайшнави п’ють і поклоняються їй.
Безумовно, духовна людина потребує наставників, і нерідко вони відіграють ключову роль у нашому спасінні. Проте Бог постійно нагадує нам про тлінність і обмеженість людини, про те, що немає нікого, вільного від недоліків і недосконалостей, і що ніхто не є досконалим наставником, окрім єдиного Богочоловіка Ісуса Христа. Тільки Ісус серед усіх людей жодного разу не згрішив — не тому, що був трансцендентним, а тому, що не порушив жодної заповіді Божої: не збрехав, не обманув, не помилився. Всі інші люди, навіть великі святі, залишалися недосконалими, обмеженими створіннями, не вільними від гріха. Тому ніхто з людей не заслуговує на нашу абсолютну відданість і поклоніння, нікому не можна сліпо довіряти. Святі не є джерелами Світла, а лише дзеркалами, що відображають Світло Всевишнього.
Вайшнави ж обожнюють звичайних грішних людей, які нерідко не гребують махінаціями, порушенням людських і Божих законів — обманом, брехнею, подвійними стандартами: вони милостиві до багатих, але суворі до простих послідовників. На особистих банківських рахунках багатьох вайшнавських гуру зберігаються мільйони доларів. Але навіть якщо вайшнавський вчитель веде суворе подвижницьке життя, він, як і всі люди, не застрахований від помилок, і обожествляти таку людину не можна. Помилившись сам, він може згубити й вас. У християнстві ж роль наставника не абсолютизується, і всі усвідомлюють, що у світі є тільки одна абсолютно досконала людина — Бог, що втілився, Ісус Христос.
Причина 7. Я не вайшнав, тому що не хочу бути обманутим своїм Господом.
Крішна прославляється у вайшнавській поезії як злодій, обманщик, навіть розпусник (лампата[10]). У Ведах[11] він вказує один шлях спасіння, в Упанішадах[12] — інший, у Пуранах[13] — третій, причому в різних Пуранах ще й по-різному. Ба більше, багато духовних практик, які сам же встановлює, він пізніше називає хибними, а тих, хто їм слідує, — дурнями (муддха). Таким чином, значна частина ведичної літератури самим же її автором визнається такою, що вводить у оману та веде до загибелі (самсари[14]).
Але ж той, хто збрехав один раз, може обдурити й вдруге, і у ще важливіших речах. Довіряти обманщику на всі сто відсотків уже неможливо. Крішна — майстер обману та ілюзій, тоді як Христос ніколи нікого не обманював. Христу я можу довіритися, а Крішні — ні.
Причина 8. Я не вайшнав, тому що не хочу обманутися в релігії.
Християнство має історичну основу та реалістичне підґрунтя: біблійні книги, особливо Новий Заповіт, дійшли до нас у величезній кількості стародавніх рукописів. Натомість багато текстів, які вайшнави вважають древніми шастрами, насправді були написані зовсім недавно. Саме тому інші школи індуїзму часто не знають про цю літературу, інакше всі давно стали б вайшнавами.
Так, вайшнавська традиція стверджує, що Веди, Упанішади, Пурани та Махабхарата були записані В’яса-девою 5000 років тому, а тому нібито заслуговують на більше пошанування, ніж Біблія, через свою давнину. Відповідно, вайшнавське вчення оголошується «старшим братом» біблійного. При цьому нікого з послідовників вайшнавізму не насторожує той факт, що всі чотири вайшнавські сампрадая[15] були засновані середньовічними вчителями:
- засновник Рудра-сампрадаї Вішнусвамі жив у XIII столітті,
- засновник Шрі-сампрадаї Рамануджа — у XI-XII століттях,
- засновник Кумара-сампрадаї Німбарка — в XI столітті,
- засновник Брахма-сампрадаї Мадгва — у XII-XIII століттях.
Ніхто з них не жив 5000 років тому, а отже, історію вайшнавізму як окремого доктринального напряму в індуїзмі можна відстежити лише з часів Середньовіччя. Яким же було вайшнавське вчення до цих ачар’їв[16]? Достовірних даних майже немає. Найімовірніше, поклоніння Вішну було лише частиною політеїстичної релігії, де шанували всіх індійських богів. А отже, стверджувати про давність вайшнавської інтерпретації шастр можна лише у гіпотетичній формі.
Ситуація з датуванням самих шастр теж залишає чимало питань. Будь-який сучасний індолог підтвердить, що відома нам сьогодні версія «Бгаґавад-ґіти» сформувалася не раніше I століття до н.е., а ключовий текст гаудія-вайшнавізму, «Бгаґавата-пурана», датується VIII-IX століттями н.е. Навіть такий авторитетний вайшнавський учитель, як Бгактивінода Тхакур, погоджувався з цими висновками сучасних учених. Провівши власне дослідження, він датував «Бгаґавата-пурану» X століттям н.е., а «Махабхарату» вважав не твором одного автора, а компіляцією, що формувалася століттями та була завершена до початку нашої ери за участі різних письменників і поетів. Однак наступні вайшнавські проповідники тактовно замовчували ці висновки, продовжуючи видавати вайшнавські писання за найдавніші й найавторитетніші священні тексти світу.
До того ж багато дослідників сходяться на думці, що образ Крішни — це збірний персонаж, у якому поєдналися легенди та міфи різних епох і народів. Причому героями цих міфів могли бути як реальні історичні постаті, так і вигадані образи. До середньовіччя фігура Крішни набула чіткішої форми, яку й знають сучасні вайшнави.
Чи можна беззастережно вірити в нього? Я вірив. Але тепер більше не вірю. І дивуюся своїй колишній сліпоті та довірливості.
Причина 9. Я не вайшнав, тому що у вайшнавізмі немає Церкви.
Саме в Церкві зберігаються й живуть усі духовні багатства, які будь-коли були передані людству Богом. У Церкві присутня Божественна Любов у такій великій мірі, що вона покриває всі наші вади й недосконалості. Долучаючись до Церкви, ми стаємо частиною Тіла трансцендентного Бога, і немає на землі більшого блаженства, ніж переживати це єднання з улюбленим Господом. Таким чином, Царство Боже, Його духовний світ, уже реалізується тут, на землі, а людина — слабка й недосконала — запрошується до Божого життя вже тут і зараз.
Церква являє Бога на землі, будучи, у певному сенсі, Його постійною присутністю, Його аватарою[17], що перебуває з нами. Той, хто одного разу скуштував нектар сопричастя Церкви, не проміняє його ні на що інше. Я був знайдений Церквою, спасенний і очищений. Тут я бачу Христа.
Причина 10. Я не вайшнав, тому що у вайшнавізмі немає Христа.
Йдеться не лише про особисту прив’язаність до Нього як до мого Учителя. Безумовно, така прив’язаність і особисті стосунки мають величезне значення. Але й у вайшнавізмі люди часто вірні та слухняні своїм учителям. Тут я говорю про Христа як про милостивого й люблячого Бога, Який прийшов на землю 2000 років тому і досі перебуває з нами.
Все християнство ґрунтується на безпосередньому спілкуванні з Богом-Христом, адже Він сказав: «Ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку». Християнство починається із зустрічі з Христом і вже ніколи не закінчується. Те, що у вайшнавізмі обіцяється як кінцева мета — зустріч із Богом, у християнстві є лише першим кроком, адже Сам Бог уже прийшов до нас, зійшов із небес і став Людиною, звільнив нас із рабства гріха й назвав Своїми друзями.
Тому християни не шукають Бога — Він знайдений із самого початку, але служать Йому, вже тут і зараз розвиваючи з Ним особисті стосунки. Наша парадигма — не пошук, наша парадигма — виправлення себе згідно з ідеалами Ісуса. І, звісно, активне служіння Йому, натхнене Його присутністю, допомогою та любов’ю. Наше служіння — це відповідь на Божу любов, а не спроба її здобути.
Бог любить нас, і ніде та ні в кому любов Господа не проявляється так повно, як в Ісусі Христі — Його Іпостасі, що стала доступною людським почуттям.
У вайшнавізмі ж, попри всі заяви про «прийняття Христа» й визнання Його світовим гуру, Самого Ісуса не було і немає. Де немає Христа, там немає Бога. Саме тому я не вайшнав.
Михайло Шелудько
Примітки
[1] Вайшнавізм — течія в індуїзмі, що шанує Вішну або Крішну як Верховного Бога.
[2] Бхакта — вірний, послідовник і поклонник певного божества.
[3] Брахмачарі — вайшнавський монах.
[4] Брахман — індуїстський священнослужитель, уповноважений проповідувати, здійснювати жертвоприношення та служити в храмах.
[5] Гуру — духовний учитель.
[6] Харе Крішна мантра — основна молитва вайшнавів, що складається з імен Крішни. Її співають, повторюють на чотках і використовують для медитації.
[7] Мантра ґаятрі — особлива молитва, яку повторюють лише чоловіки-брахмани.
[8] Шастри — санскритський термін для священних писань.
[9] Карма — наслідки діяльності людини, які визначають її подальшу долю.
[10] Лампата — термін, що зустрічається у творах Крішни Чайтан’ї, зокрема в «Шікшаштаці».
[11] Веди — найдавніші писання індуїзму, що містять настанови щодо поклоніння різним богам, а також заклинання, магічні ритуали й славослів’я.
[12] Упанішади — пізніші в порівнянні з Ведами твори, що містять філософські роздуми про природу вищої Істини, духовний світ і людську душу.
[13] Пурани — найпізніші за часом написання індуїстські тексти, які містять епічні історії про життя мудреців, святих і богів. Вайшнави визнають істинними лише три з 18 Пуран.
[14] Самсара — коло повторюваних народжень і смертей, у яке, за вченням вайшнавів, занурюються душі, що не служать Богові.
[15] Сампрадая — ланцюг духовної спадковості, через який учень отримує знання та мантри від учителя.
[16] Ачар'я — той, хто навчає власним прикладом; авторитетний наставник у вайшнавізмі.
[17] Аватара — втілення Бога на землі в людському або іншому образі.