RU 
EN 
➕ Зміст
Йога — це не просто фізичні вправи, а цілісна філософська система, яка має глибоке релігійне коріння. Чи може християнин практикувати йогу без ризику для своєї віри? Де проходить межа між корисною гімнастикою та небезпечним духовним змістом?
Перед тим як відповідати по суті на ці питання я пропоную згадати, що саме правильно називати йогою, які є її різновиди та що являє собою її сучасна загальновідома форма.
Почнемо з семантики. Санскритське слово योग ("йоґа") означає приблизно те саме, що й латинське religio — єднання, зв’язок. Традиційно в індійських релігійно-філософських писаннях йогою називали практику зосередження на божественному, яка складалася не тільки з психосоматичних вправ, але й з різноманітної діяльності, метою якої було осягнення богосвідомості. Наприклад, карма-йога — це шлях безкорисливої світської діяльності, дій не заради результату, а ради виконання обов’язку, коли плоди трудів присвячуються Богу; джняна-йога — це йога пізнання, віднайдення богосвідомості через філософію, медитацію та дослідження писань; бхакті-йога — любовне служіння Богові. Крім цих основних, існує ще пару десятків інших йогічних систем, які мають свою окрему теоретичну базу та практику.
Також йога — одна з шести основних індійських ортодоксійних філософських систем, яка по-своєму пояснює сутність живих істот, творіння та вселенських енергій у їхньому взаємозв’язку з Всевишнім. Головним теоретиком системи йоги є автор трактату "Йога-сутра" давньоіндійський мудрець Патанджалі (жив орієнтовно у межах II — IV ст.).
Те, що ми сьогодні називаємо йогою — це лише двоє з елементів восьмичленної медитативної системи, т. зв. аштанга-йоги, або раджа-йоги, яка крім асан (позицій тіла) та пранаями (вправ з диханням) містить в собі також слідування морально-аскетичному кодексу (яма та ніяма), боротьбу з пристрастями (пратьяхара), практику зосередження (дхарана) та контемпляції (дхьяна), що кульмінують у трансі (самадхі). Деякі з цих елементів у середньовіччі виокремилися в самостійну систему, хатха-йогу, і саме її у скороченому та адаптованому вигляді принесли з Індії в країни Заходу в ХХ столітті. Відокремивши йогу від її релігійних основ, вчителі перетворили її на свого роду гімнастику, тому сьогодні чисельні послідовники можуть навіть і не підозрювати про їхнє існування. І це таїть в собі як переваги, так і небезпеки.
Небезпечні фактори в практикуванні йоги
Найбільш небезпечними у цьому процесі є три складові. По-перше, хатха-йога побудована на індуїстській антропології, а точніше, на одній з її гілок. Тіло людини сприймається "одягом" для душі, відповідно воно використовується як інструмент механістичного досягнення духовних станів. Також індійські йоги вірять у існування специфічної енергії в тілі людини, в чакри — енергетичні центри, в можливість вплинути на дух маніпуляціями з тілесними енергіями. В християнському богослов'ї немає настільки ж розвиненого вчення про такі енергії, але самий принцип маніпуляції з тілом заради духовних станів є хибним. Візантійські монахи-ісихасти використовували деякі подібні вправи під час відтворення Ісусової молитви, але вони базувалися на християнських уявленнях про тіло людини і не маніпулювали тілом, а просто використовували психосоматичні техніки для кращого зосередження на молитві.
Друга небезпека — деякі йогічні вправи спрямовані на вшанування індійських богів — найпоширеніший комплекс вправ, який виконує будь-який йог-початківець, називається Сурья намаскар — "Привітання бога Сонця". Крім вшанування бога-світила, існують також комплекси поз на честь інших богів, які за індійською міфологією відповідають за різні блага, що можуть їх уділити вірному. Саме собою зрозуміло, християнин категорично не може вшановувати їх, це пряме порушення Першої заповіді Закону Мойсея.
Третя небезпека — власне, вищезгадані вправи і подібні до них містять мантри (молитви), які практикуючий йогу має повторювати, співати, слухати, частіше за все не розуміючи їхнього змісту. В індуїзмі є молитви, які християни цілком могли би промовляти, звертаючись ними до Христа та Триєдиного. Але більшість мантр вихваляють чужих богів, часто-густо таких, чия поведінка та вчення, як їх описують індійські міфи та писання, є зразком ледь не сатаністичних уявлень. Для того, щоби розрізнити прийнятну мантру від антихристиянської, треба знати санскрит, або щонайменше її переклад, але зважайте на те, що в перекладах не завжди подається вірний зміст і імена богів подекуди замінюються їхніми значеннями.
Як застерігає кардинал Йозеф Ратцингер,
“Щоб ці спроби примирити християнську медитацію зі східними техніками не привели до пагубного синкретизму, вони повинні постійно піддаватися перевірці, в якій гранично точно буде відділятися спосіб молитви від її змісту”
Orationis formas: Послання до єпископів Католицької Церкви про деякі аспекти християнської медитації, 12
Інкультурація йоги
Як говориться на сайті католицької ініціативи Christians Practicing Yoga, “коли ми практикуємо йогу, ми йдемо до Бога так, як Бог прийшов до нас — в і через тіло. Це є живий досвід Бога”.
Чисельні складові християнської практики і так є подібними до йогічних практик індуїстів. Тому частково інкультурація вже зроблена, треба тільки перевести християнські реалії на язик понять індійської філософії.
Правильну адаптацію йоги до християнства може зробити не кожен. Така людина має добре знати як саму індійську систему, так і традиції аскетики християнства, особливо східного; знати християнське богослов'я та антропологію; бути обізнаними у досвіді інкультурації католицьких попередників, які колись вже зробили цю роботу. Тут в пригоді стає зарубіжний досвід — як індійських місій, так і західних спільнот та ініціатив.
В ідеалі, більшість елементів хатха-йоги цілком було би християнізувати, надавши їм християнського змісту та специфіки. Деякі спроби подібного вже були у світі — ще у 1956 році бенедиктинець Жан Марі Дешане (Jean Marie Déchanet) опублікував книгу про християнську йогу "Шлях мовчання", пізніше інші йоги-християни з різних церков, в тому числі Католицької, представили світові свої системи та написали книги, але в Україні значного поширення ці підходи не набули. Наскільки мені відомо, в нашій країні на цьому полі працює лише Міжнародна спільнота християнської медитації, але вони практикують тільки один аспект — мантра-йогу, себто медитацію на сталу молитовну формулу, яку запропонував в другій половині ХХ століття католицький монах-бенедиктинець Джон Мейн.
Що стосується інших форм йоги, то деякі з них не лише сумісні з християнством, але давно вже є органічною частиною християнської традиції. Більше того, саме по собі християнство, як шлях любові до Бога і відданого служіння Христові, є класичною бхакті-йогою — йогою любовного поклоніння Господеві.
Йога і євангелізація
За даними пошукової системи Google, в Україні щомісяця відбувається більше 100 тис. пошуків словосполучень, які містять слово "йога", або дотичні до нього і більше 40 тис. запитів зі словом "медитація". Це більше ніж 4600 пошуків на день. Сказати, що це гарний привід для благовіствування — це нічого не сказати. Не просто гарний, а унікальний! Але що ми побачимо, якщо наберемо в пошуку "йога і церква", або "йога і християнство"? Переважна більшість статей буде про те, що йога несумісна з християнством і треба вибирати — або йога, або Христос. На жаль, автори цих відповідей дуже погано обізнані не тільки з самою йогою, але й католицькими ініціативами та рухами, які цю йогу практикують вже не один десяток років. Уявіть, якби при церквах існували гуртки християнської йоги, куди, заради навчання у авторитетних вчителів-інструкторів, охоче приходили би сотні і тисячі людей, сприймаючи би не лише гімнастичні складові, але й філософію аскетизму, засновану на творах святих отців та богословів. Якщо вас така уявна ситуація злякала, ви, як і ці автори, не до кінця зрозуміли ідею і сутність йоги.
На мою думку, українські церкви могли би стати в авангарді процесів нової євангелізації українського суспільства, відкриваючи центри християнської йоги при парафіях у містах та селах по всій країні. Почати можна з експериментальних спільнот, які виробили би догматично правильні та дієві підходи, розробили програму тренувань інструкторів, а потім поширили би свої знання та досвід на інших. Щонайменше, можна адаптувати вже затверджену Римо-Католицькою Церквою програму Української спільноти християнської медитації, а втім, рухатися далі у напрямку повноцінних центрів з хатха-йоги.
Важливо, щоби це не стало просто “пасткою для душ” — явищем, яке священики будуть терпіти, лиш би залучати нову паству та утримувати існуючу. Йога містить багато цінних складових, які можуть збагатити християнство. Розсудлива практика індійської системи допоможе також заново відкрити з християнської спадщини те, що давно вже призабуте, або ж стало надбанням самих академічних богословів.
Як казав Томас Мертон,
“Всі справді серйозні і духовні форми релігії прагнуть принаймні неявно до контемплятивного пробудження як особистості, так і групи”
Томас Мертон. Внутрішній досвід: Примітки про споглядання
Повернемо ж християнству те, що йому і так належить.
Михайло Шелудько