Роздуми про затримку будівництва храму УГКЦ в Одесі
Розмірковуючи про затримку будівництва храму УГКЦ в Одесі, привертають увагу деякі думки з цього приводу. Серед усього «шуму» навколо цього процесу «пропагандистська кампанія проти одеських греко-католиків, озвучених низкою церковних і світських ЗМІ» та «атмосфера нездорової агресії, яка штучно нагнітається в місті окремими колами навколо будівництва в Одесі храму Української Греко-Католицької Церкви», як зазначили автори спільного листа-звернення до мера Одеси і голови Одеської обладміністрації, підписаному представниками християнських Церков, а також мусульманських, юдейських та індуїстських громад Одещини.
Чому така справді нездорова і упереджена реакція на бажання греко-католиків мати свій храм? Чому «немає жодної необхідності в будівництві не лише собору, але навіть і молитовного будинку для уніатів» (із заяви прес-служби Одеської єпархії УПЦ 01.09.10 р.) хай би там яка кількість греко-католиків би не була? А їх кількість станом на березень 2010 року в Одесі нараховується 10 000 осіб, як повідомляв канцлер Одесько-Кримського екзархату УГКЦ о. Володимир Ждан 11 березня 2010 р. Чому виділення землі під будівництво храму УГКЦ в Одесі було винесено на громадські слухання, в той час як виділення землі та повернення церковних приміщень інших релігійних громад Одеси проходило в обхід таких слухань? Чому намір греко-католиків збудувати свій храм є «спробою здійснення агресивної експансії уніатства в Одеському регіоні» (із заяви прес-служби Одеської єпархії УПЦ 01.09.10 р.)? Чи греко-католики в Одесі (та й, зрештою, на всьому Сході, Півдні чи Центрі України) справді агресивно захоплюють чужі храми чи насильно когось тягнуть у свої? Щось не доводилось про таке чути або бачити подібне?
Задля цікавості розгляньмо тлумачення слів «експансія» та «агресія».
Експансія (лат. розширення, поширення) — загарбання державами та монополістичними об’єднаннями чужих територій, ринків, джерел сировини; економічне і політичне поневолення інших країн.
Експансія — розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі (територіальна, економічна і політична експансія). Прагнення держави до захоплення нових територій, колоній, ринків збуту в інших країнах.
Зазначимо, що початкові межі УГКЦ у післяберестейський час простягалися на територію усіх існуючих тоді єпархій Української Церкви, оскільки Берестейську унію підписали усі українські єпископи з митрополитом, за винятком двох — Гедеона Балабана, Львівського єпископа, і Михайла Копистенського, Перемишльського єпископа. Та й Перемишльська єпархія прийняла унію у 1692 р., а Львівська — у 1700 р.
Агре́сія (лат. aggressio — напад) — це фізична або словесна поведінка людини, спрямована на пошкодження або зруйнування.
Аргеси́вність — риса характеру, що виражається у ворожому ставленні людини до інших людей, до тварин, до навколишнього світу. Агресивними називаються такі дії і таке ставлення людини, яке, будучи ворожим, у той же час не викликається будь-якими об’єктивними причинами, не може бути виправдане обставинами, що склалися, або міркуваннями морального або юридичного характеру, зокрема, необхідністю самооборони або захисту інших людей.
Оскільки саме УПЦ (МП) є ініціатором такого прикрого несприйняття одеських (і не тільки) греко-католиків (див. заяву прес-служби Одеської єпархії УПЦ 01.09.10 р.), можемо припустити думку, що УПЦ (МП) вважає Одесу та околиці своєю територією, сферою свого панування. А можливо, ще й найправдивішою, найправославнішою, але забуває, що УПЦ (МП) не є єдиною православною Церквою в Україні, і що УГКЦ є прямою і безпосередньою спадкоємицею Володимирового хрещення. Хто хотів би з’ясувати це, нехай поцікавиться історією Української Церкви, документами Берестейської унії, а для порівняння й з історією створення Московського Патріярхату.
Вкрай неприємно спостерігати таку недобру реакцію на бажання одеських греко-католиків мати свій храм, мирно співіснувати і спілкуватись з іншими християнськими конфесіями, у тому числі й УПЦ (МП).
Вартою уваги є реакція Екзарха Одесько-Кримського владики Василя (Івасюка) на затримку будівництва храму УГКЦ в Одесі та «шум» навколо цього. На офіційному сайті Одесько-Кримського екзархату міститься повідомлення про те, що владика Василь (Івасюк) розрадив свою паству і закликав не впадати у відчай з цього приводу та не тримати гніву. Екзарх сказав стосовно цієї проблеми: «Найбільшою проблемою для всіх нас мають бути наші власні гріхи. Нам слід молитися, а боротися, передусім, зі своїми гріхами. Інших ворогів у нас немає». За словами єпископа, головне завдання Церкви — навчати людей Слову Божому, «молитися і любити Бога та ближнього». Саме до цієї мети й спрямована уся діяльність УГКЦ в Одесі, як підкреслено у повідомленні. Наведені висловлювання єпископа Василя (Івасюка) свідчать про його поставу справді доброго пастиря, проповідника Слова Божого і духовного батька, який вміє у важку хвилину розрадити і підтримати, навчаючи не тримати зла на кривдників і вміти прощати так, як це робив Господь Ісус Христос.
Нехай така євангельська, покірна постава духовного батька греко-католиків Одесько-Кримського екзархату, їх спільна і усильна молитва, а також братерська підтримка представників інших релігійних громад принесе бажаний плід на славу Господню.
Святослав Столбюк,
Донецьк
Джерело: Сайт Донецько-Харківського екзархату УГКЦ.