Наступаючий 2009 рік Синодом єпископів Української Греко-Католицької Церкви проголошений Роком священичого покликання. Рухаючись вслід за владиками нашої Церкви, ми починаємо публікувати на порталі Православні католики Одеси матеріали, пов’язані с темою покликання, життя та служіння священиків, що будемо робити, дасть Бог, протягом всього наступного року.Відкриває серію церковний письменник о. Юліян Катрій ЧСВВ, автор надзвичайно чудової і духовно поживної книги «Вгору піднесім серця. Реколекції для духовних осіб», перший розділ з якої пропонуємо нашому читачеві.
Духовна наука для священиків та монахів
ВСТУПНЕ РОЗВАЖАННЯ
Один чоловік запитав якось св. Євхерія, де б він зміг знайти Господа Бога. А святий сказав: «Ходи за мною». І завів його в самітну, спокійну околицю, і каже до нього: «Ось тут ти знайдеш Бога».Ми також прийшли на кількаденну самоту, щоб знайти Господа Бога, знайти себе, знайти свою душу, своє священицьке чи монаше покликання. Ми прийшли на наші річні реколекції. Це важлива подія в нашому щоденному житті. Тож у цьому нашому вступному розважанні погляньмо на важливість реколекцій для нашої духовної обнови.
І. Що таке реколекції?
1. Особлива зустріч душі з Богом. Це велика і надзвичайна ласка, що дана особисто кожному з нас Богом. Ласка превеликої ваги, бо тут ідеться про нашу святість і спасіння душі. Ці реколекції може й останні в нашому житті, безпосереднє приготування до вічности.Сьогодні сам Христос невидимо стоїть перед дверми нашої душі. «Ось, стою при дверях і стукаю. Як хто почує мій голос і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зі мною» (Од. 3:20). Чи впізнаємо Його? Чи запросимо Його до себе? Чи вечерятимемо з Ним?
2. Реколекції — діялог з Христом. Він хоче говорити з нами про важливі справи нашої душі. Чи відкриємо Йому наше серце? Може Він має для нас слова перестороги, що їх сказав до Марти, сестри Лазаря: «Марто, Марто, ти побиваєшся іклопочешся про багато, одного ж потрібно» (Лк. 10:41). А може Він має для нас слова погрози: «Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цій смоковниці, і не знаходжу. Зрубай її! (Лк. 13:7). А може Він приносить нам багаті ласки і спасіння, як це сталося на гостині в Закхея: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» (Лк. 19:9).
3. Реколекції — діялог з нашою душею. Папа Іван XXIII, ще молодим священиком, під час реколекцій записав у своїм щоденнику: «Думка про моє минуле упокоряє і засоромлює мене. Думка про теперішнє потішає мене, що Боже милосердя все ще для мене доступне, а думка про майбутнє заохочує мене в надії, що зможу надолужити втрачений час. Скільки життя мені ще призначено? Може дуже короткий час!». Який це спасенний діялог доброї душі з Христом!
II. Чого слід шукати в реколекціях?
1. Шукати Господа нашого Ісуса Христа. Він світло, правда, дорога, життя, спокій, щастя душі.2. Шукати себе, тобто пізнавати себе. Ми може знаємо багато речей, а не знаємо себе самих. Папа Павло VI каже:«Ми всі трохи глухі, ми всі трохи німі. О, коли б Бог відкрив наші очі й вуха... щоб ми почули Його голос, голос св. Євангелія».
3. Шукати святости своєї душі. Св. Василій Великий кличе: «Заклинаю вас на любов Господа нашого Ісуса Христа, що приніс себе в жертву за наші гріхи. Почнім врешті дбати про наші душі, плачмо над марністю минулого життя»(Вступ до Ш. Пр.},
В одному реколекційному домі після реколекцій в кімнаті одного з учасників реколекцій зауважили, що під образом Христового Серця були написані такі слова: «Тут я став щасливим». В реколекціях він знайшов святість своєї душі. Він добре зробив реколекції.
III. Наше наставлення до реколекцій
1. Добра, щира воля. Добра, щира воля — це могутній стимул, що чинить чуда. Реколекції можуть розв'язати всі наші проблеми, наші неспокої, наші сумніви. Вони в силі вилікувати всі рани нашої душі, бо сам Христос іде нам на зустріч.2. Велике почуття відповідальности. Нам треба буде колись здати звіт: за ласки, час, нагоди. Пригадаймо собі притчу про талани. Реколекції — це цінний дар.
3. Може це наші останні реколекції. Чи ще доживемо до наступних реколекцій? Ніхто з нас того не знає. Можливо вони є безпосереднім приготуванням до вічности? Смерть не перебирає! Тож треба їх робити поважно, ревно, серйозно!
Єп. Сотер Ортинський давав місію у катедральному соборі у Філядельфії. При кінці місії сказав до вірних: «Помолімся за щасливу смерть того, хто перший з нас помре». Тим першим був він сам. Невдовзі після місії його не стало між живими.
4. Багато молитися, роздумувати, відвідувати св. Тайни, і взаємно молитися. Німецький єп. Крамер (+1903) з Мінстеру розповідає про себе, що він, як молодий священик, відбув добрі реколекції. Він був на реколекціях, а його парафіяни думали, що він поїхав на вакації, бо нікому не сказав, куди їде. По якомусь часі один його парафіянин питає його: «Отче, що ви робили під час своїх вакацій?». «А чому ви таке питаєте?». «Бо всі парафіяни завважили, що в тому часі щось незвичайного сталося з вами». «Що таке?». «Всі кажуть, що ви не цей чоловік, що був давніше. Ваші проповіді добре приготовані, щирі, теплі. Ваше навчання дітей катехизму інакше. Ваше відношення до хворих і до парафіян краще, як було раніше. Всі мають для вас тільки слова похвали. Ви справді втому часі мусіли щось дуже важливе пережити».
Просім Христа Господа, щоб і ми вийшли з цих реколекцій з такою самою зміною, як той молодий священик; щоб і ми духовно обновились і вийшли з них духовно відроджені, Христові, Божі.
ПРО МЕТУ НАШОГО ЖИТТЯ
Сьогоднішній вік — це вік культури, поступу й техніки в кожній царині життя. Люди все знають. Вони порахували зорі, осягнули морські глибини, зміряли гори, дослідили полюси, збагнули немало таємниць природи, але часто не знають найважливішої справи — не знають мети власного життя. Не знають, чому і навіщо живуть на землі. Все оцінюють з точки зору грошової вартости, і навіть саму людину.Кілька десятків років тому, один американський хемік якось оцінив вартість хемічних елементів у людині на 98 центів. На його думку в людськім організмі є стільки води, що в ній можна б випрати скатерть; із заліза було б сім цвяхів; вапном можна б побілити одну стіну в кімнаті; з вуглецю можна б зробити 65 олівців; з фосфору — одну коробку сірників, а крім того ще кілька ложечок соли. І все те вартістю в 98 центів.
Однак постійна інфляція згадану ціну дуже піднесла. В 1988 році аж три американські комісії оцінювали людське життя: Перша комісія оцінила людину у два мільйони долярів; друга — в сім мільйонів, а третя — аж у 132 мільйони долярів. Ось що в очах людей вартує Божий архитвір, що ним є людина.
Мільйони людей ніколи, або рідко коли думають над тим, звідки вони, та навіщо живуть на цій землі. Ми знаємо, яка є мета нашого життя, але серед щоденних обов'язків і клопотів, серед світських справ та висока мета часто блідне, стає далекою і ми звичайно призабуваємо її. Тому під час реколекцій ми її відсвіжуємо і знову ставимо собі її перед очима.
І. Хто ми й звідкіля?
Звідки ми походимо? Який наш родовід? На ці питання ясну відповідь дає нам св. Письмо: «І сотворив Бог людину на свій образ, на Божий образ сотворив ЇЇ» (Бут. 1:17). Отож кожна людина має свій світлий родовід, бо вона вийшла з Божих рук.Відповідь знаходимо у св. Письмі: «Усе для себе створив Господь» (Прип. 16:4). Наш християнський катехизм навчає: «Людина створена, щоб Бога славити, почитати, любити, Йому служити і в той спосіб спасти свою душу». Ось мета життя людини на землі! Та мета незатертими літерами виписана на нашому серці, на цілій нашій істоті.
Як рослини природно звертаються до сонця, так і наша душа — до Бога. Туга за Богом — притаманна людській природі. Тому слушно каже св. Августин: «Неспокійне наше серце, Боже, поки не спочине в Тобі». А св. Василій Великий: «Хто живе без Бога, неможливо, щоб мав щасливе життя».
Один словацький священик у своїх споминах описує, як він жив між радянськими партизанами під час Другої світової війни на Словаччині. Вони не знали, що він католицький священик. Уважали його за звичайного християнина, тому йому вповні довіряли. Виїжджаючи зі Словаччини, вони взяли його зі собою до Москви. Там він якийсь час перебував у будинку головної централі НКВД. Раз у ночі приходить до нього жінка-капітан НКВД, Вона хоче почути від нього щось про релігію, про Бога, їхня розмова триває дві години. Відходячи, вона йому сказала: «Того я шукала». Наступної ночі вона знову прийшла зі словами: «Товаришу, скажи мені щось більше про Бога». На третю ніч привела свого чоловіка. Потім прийшло більше мужчин і жінок НКВД. І так кожної ночі вони стиснені у малій кімнаті жадібно слухали про Бога, Його доброту і любов. До свого від'їзду з Москви він охристив сім осіб з НКВД, і дав їм перше св. Причастя. На світі нема нічого такого, що було б у силі зробити людину вповні щасливою.
II. Яка наша остаточна мета?
З нашої першої і найближчої мети випливає наша остаточна й вічна мета: Спасіння нашої душі. Які дивні, премудрі і незглибимі Божі плани! Він у своїй любові до нас нерозлучно зв'язав свою славу з нашим вічним щастям. Бога славити, Йому служити І спасти свою душу, це не дві різні справи, — це одне й те саме. Через службу Богові ми запевнюємо собі вічне щастя. І це є наше найважливіше завдання на землі. Тому каже Христос: «Яка користь людині, як світ весь здобуде, а занапастить свою душу» (Мт. 16:26).Один маляр намалював картину, на якій зображав юнака, що грає шахи з дияволом. Гра йде за душу юнака. Горе йому, коли диявол дасть йому мата і виграє! Подібно й наше життя, це наче гра в шахи за нашу душу. Хто програє, програє навіки. Тому й каже Христос: «Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно» (їв. 12:25).
А що ж сказати про вічне життя? Яке воно? Ап. Павло, що у видінні збагнув його глибину, так його коротко описав: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор. 2:9).
Справді, яка прегарна мета людини на землі. Тому роздумування про піднесеність і велич мети нашого життя, повинно зродити в нас сильне бажання, щоб ту мету і Божі плани щодо нашого спасіння якнайкраще виконати.
Одна визначна особа, відбуваючи реколекції і роздумуючи над метою свого життя, записала у своїм записнику такі слова: «Дякую Тобі, Боже, що Ти відкрив мені очі. Колись у родині мені казали, що маю жити для родини й батьківщини. Коли я бажав бути священиком, то казали мені, що я родився на єпископа. Коли згодом став вояком, то казали мені, що я родився на генерала. Мої багатства і почуття підказували мені, що я родився на те, щоб користуватися благами цього світу і розкішно жити. А роздумування про мету життя внесло в мою душу ясне світло, і я зрозумів, що не для того всього я родився, але для цього живу на землі, щоб Богові служити і спасти свою душу».
Дай, Боже, щоб це роздумування просвітило й нашу душу, та щоб думка про наше вічне призначення ніколи не виходила ані з нашого розуму, ані з серця.
ТЯЖКИЙ ГРІХ ДУХОВНОЇ ОСОБИ
Св. Іван Віяней каже: «В кожній людині є два голоси: голос ангела і голос тварини. Голос ангела — це молитва, а голос тварини — це гріх». Нема людини на світі, в якої б цей голос тварини не відзивався, не спокушував її і не зводив на манівці. Нема на світі людини без гріха. Св. євангелист Іван каже: «Коли ми кажемо, що ми гріха не маємо, то ми себе самих обманюємо, і правди в нас немає» (1 їв. 1:8). І доки хто живе на землі, не є захоронений від гріха. Це стосується також і духовної особи: священика, монаха й монахині. Тому й духовним особам треба розважати про небезпеку тяжкого гріха і боятися його як найбільшого зла на землі. В цьому розважанні візьмемо до уваги тяжкий гріх духовної особи.І. Тяжкий гріх духовної особи
Чи тяжкий гріх має доступ до дому й до серця священика, до душі духовної особи? О, так! Жоден священик, жодна чернеча особа не є перед ним застережена. Про це нас переконує і свідчить:1. Розум і віра. Дві речі мусять постійно співпрацювати, щоб нас берегти перед тяжким гріхом: Божа ласка і наша воля. А чи вони такі певні? Ласка — це особливий Божий дар. Якогось природженого права на неї ми не маємо. Ми можемо її в Бога виблагати. Отож, не можна на неї вповні здатися, бо вона залежна від Бога. А що сказати про нашу волю? Вона така слабка, непостійна та мінлива. Можна обчислити силу каменю, дерева чи заліза, але не людської волі. Скільки разів ми вже робили добрі постанови, і чи завжди ми їх виконали? Крім того нам ще постійно загрожує небезпека від наших пристрастей, від злого світу й диявола.
Свідчить досвід. Про можливість впасти в тяжкий гріх свідчить також досвід щоденного життя. Хто ще не був заплямлений важким гріхом? Кого він не доторкнувся? Впали святі ангели, впали наші прародичі. Впав Давид, впав Юда, впав апостол Петро. А що каже нам історія Церкви? До падіння докочувалися кардинали, єпископи, священики, цілі ряди монаших душ, що довгі літа жили чернечим життям. До якого падіння дійшли деякі священики й монаші душі в часи нацизму чи комунізму? А скільки було упадків серед священиків, монахів і монахинь після Другого Ватиканського Собору? Ідучи за фальшивим розумінням свободи, вони перші почали проповідати «обнову» Церкви без Божих заповідей, без законів Церкви, без моралі й авторитету. Це трагічні й болючі приклади, які повинні бути пересторогою для нас.
II. Наслідки тяжкого гріха
В книзі Сираха читаємо: «Втікай від гріха, немов від гадюки, бо як підійдеш — то він вкусить: його ж бо зуби — левині зуби, які занапащують людські душі» (Сир. 21:2).В якім стані знаходить єрусалимську святиню Юда Макавей після перемоги над Антіохом Сирійським? Ось що каже св. Письмо: «І побачили храм спустошений, жертовник сплюгавлений, двері спалені, двори зарослі травою, немов у ліску або неначе десь у горах, а покої в руїнах. І розірвали на собі одежу, били себе в груди й сипали попіл собі на голову. Потім упали обличчям до землі, засурмили на сполох і зняли голос до неба» (1 Мак. 4:38-40). Ця руїна Божого храму — вірно відтворений образ руїни храму душі, що її спричиняє важкий гріх.
1. Тяжкий гріх — руїна душі. Руїна буває тим більша, чим якась будівля цінніша. А наша душа — це Божий храм і оселя Святого Духа. До всіх нас кличе апостол Павло: «Хіба не знаєте, що ви — храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?» (1 Кор. 3:16). «Ми бо храм Бога живого» (2 Кор. 6:16). Св. Василій Великий ось так окреслює погань тяжкого гріха: «Гріх — це недуга душі! Він смерть безсмертної душі. Він заслугує, Щоб над ним усе плакати й сумувати». А кардинал Меннінґ каже: «Від упадку ангелів не було нічого такого страшного, як упадок Юди, а по упадку Юди, не було нічого страшнішого, як упадок священика».
2. Гріх тяжкий — це розбійник. Він нищить у нашій душі Божу ласку, руйнує всі наші заслуги, спричиняє втрату віри, засліплює наш розум, і робить закам'янілим наше серце. Арабське прислів'я каже: «Гріх має п'ять пальців: два кладе грішникові на очі, два на вуха, а один на уста».
В 1950 році помер американський священик Лев Леман. Спочатку він був ревним парохом у парафії на Флориді. Та непомітно прийшов його упадок. Перш, ніж залишити Церкву, він сказав своїм вірним, що кожних п'ять років єпископ дає дозвіл одному з кращих священиків одружитися. Саме він став тим щасливцем і тому бажає одружитися. Ставши апостатом, був редактором антикатолицького журналу і проти Церкви написав дві книжки. Коли важко захворів, його відвідало два священики, щоб його навернути, однак його серце було тверде як камінь, і він умер без св. Тайн.
3. Небезпека вічної загибелі. Хто живе в тяжкому грісі, той кожної години І кожного дня живе в небезпеці утрати спасіння своєї душі. Тому каже Христос: «Будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте» (Мт. 24:44). «Кожний важкий гріх — каже о. М. Мешлер — це бомба наповнена страхіттям вічности».
III. Як Господь бог судить гріх?
Св. Катерині з Ґенуї раз Господь Бог дозволив поглянути на гидоту й погань тяжкого гріха. І вона записала такі слова: «Ще сьогодні це для мене є загадкою, що я при цьому не вмерла, коли мусіла поглянути на те, що є тільки тінню Божої образи. Тоді я сказала до себе: Тепер мені не дивно, що пекло таке страшне. І хоча які страшні його муки, то здається мені, що вони не стоять у жоднім відношенні до гидоти гріха. Мені здається, коли б хтось міг поглянути на гріх, чим він є сам у собі, то він помер би з болю».Що Бог думає про гріх І як його оцінює, про це найкраще свідчить кара, що нею Бог відплачує за гріх. В цій справі св. Письмо дає нам аж три класичні випадки:
1. Божий суд над гріхом ангелів. Св. апостол Петро каже:«Бог не пощадив ангелів, які згрішили, а кинув їх у пекло й передав їх до темної безодні» (2 Пет. 2:4). Про упадок ангелів говорить Христос: «Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба» (Лк. 10:18). Хто вони? Чисті духи, найкращі перші Божі створіння, їх число, як каже пророк Даниїл: «Тисячі тисяч» (7:10). Вони були наділені дивною силою, красою і розумом, їхнє випробування закінчується трагічно. Приходить гріх бунту, а з ним страшна пекельна кара. Не мали ні хвилинки часу до жалю, покути й поправи. Одинокий важкий гріх перемінює ангелів у пекельних духів, ясну ранню зірку у пекельного проводиря. Тому кличе пророк Ісая: «Як же ти впав із неба, ти, блискучий сину зірниці?» (Іс.14:12). Так карає Бог гріх: негайно, строго, справедливо.
2. Божий суд над гріхом прародичів. Це другий Божий суд над гріхом, і також строгий, скорий і справедливий. Його наслідки страшні не тільки для них самих, але і для усього людського роду. Первородний гріх широко відчинив ворота, звідки вийшли всі нещастя, хвороби, терпіння, війни, ненависті, засуд смерти для всіх, бунт пристрастей, вічне пекло, закон праці в поті чола. Один аскет каже: «Якщо б священики нічого іншого не робили, а тільки охороняли людей перед гріхом, то вже задовільно виконали б свою місію перед людським родом».
3. Божий Син бере на себе гріхи світу. Хто той, що терпить на хресті? За що терпить? За кого терпить? Від кого терпить? Це терпить найневинніший і найсвятіший Божий Син! Хрест Христовий дає нам ключ до незбагненної таємниці гидоти тяжкого гріха І до мук пекла.
Чи маємо правильний погляд на гріх? Папа Пій XII каже: «Може найбільшим гріхом сьогодні у світі є те, що люди почали втрачати розуміння гріха». А як з нами? Підімо думкою під хрест святий, І там зробімо щирий акт жалю й перепрошення за всі наші гріхи.
Друк. за виданням: О. Юліян Катрій. Вгору піднесім серця (реколекції для духовних осіб). Рим, 1993. Перша серія, перший день.