В перший день весни молодь УГКЦ парафії Св. Андрія Первозваного з Одеси вирушила в Карпати. Як то кажуть: прогулянка з користю і не без моралі.
Це був чудовий день! Уся наша дружня компанія на чолі з сестрою Марією Поєднання Неба і Землі та отцем Василем Харкавим вирушила до гірськолижного курорту. Всіх переповнювала радість і хвилювання, передчуття приємного відпочинку на лоні природи. Наш жовтобокий автобус вправно ковзав гірськими серпантинами, а ми як зачаровані вдивлялися у вікна і дивувалися могутньою величчю Божого творіння — гір.
І ось ми нарешті на вершині, у повній «бойовій» амуніції готові підкорювати схили. Коли летиш на лижах стрімголов з гори просто перехоплює подих. Це неймовірні відчуття, суміш страху і екстриму, радості та захоплення, відчуття легкості та свободи! І ти падаєш-встаєш, знову падаєш і все ж поспішаєш на підйомник, щоб вже за кілька хвилин відчути щастя вільного польоту.
З висоти відкривається неймовірна краса гір, коли засніжені вершини пропливають під ногами, а поміж хребти стелиться білий туман.
У такі моменти хочеться звести очі до неба і подякувати Богу за це його неперевершене творіння, за тих людей, які допомогли нам до нього доторкнутися. Тому на вечірній Божественній Літургії я молилася щиро як ніколи, в думках віддавала хвалу і шану Господу, молилася за наших сестер-монахинь. Ночували ми в монастирі сестер Воплоченого Слова. Знаходитися там було приємно, хоча трохи незвично, але те тепло, з яким нас прийняли сестри і обробили наші «бойові рани», гріло душу.
Наступного дня ми відвідали «Будинок милосердя», яким опікуються наші сестри-монахині. Всі були відверто вражені грандіозною роботою, яку виконують монахині, як кардинально змінюють життя жителів будинку. Виховання дітей з неблагополучних сімей, позбавлених батьківського піклування, викинутих на окраїну суспільної дороги – титанічна праця. Сестрички докладають максимум зусиль, щоб їхні вихованці мали все необхідне для розвитку, зростали у любові до людей, Бога і навіть своїх нерозважливих батьків.
Зараз ми всі в Одесі, але не перестаємо ділитися враженнями та емоціями, які подарувала нам поїздка. Я відчуваю радість і вдячність. Сподіваюся це далеко не остання пригода греко-католицької молоді, в яку ми щасливо пірнули і з якої винесли так багато приємних спогадів. Це був чудовий день!
Любомира Бойко
