Православний погляд на юдаїзм

Як ставиться Православна Церква до юдаїзму? Як вона розуміє спільне коріння та ключові відмінності між цими двома віровченнями? У цій вдумливій і глибокій розмові відомий православний священник прот. Олександр Мень ділиться своїм баченням історичних, богословських і духовних зв’язків між християнством та юдаїзмом — а також пояснює, чому шляхи цих двох релігій розійшлися.

— Яке ставлення Православної Церкви до юдаїзму?

— Юдаїзмом ми називаємо релігію, яка виникла після християнства, хоча й дуже невдовзі. Існувала єдина основа для трьох головних монотеїстичних релігій — ця основа називається Старий Завіт, створений у межах і в лоні давньоізраїльської культури. На цій базі спершу виникає пізній юдаїзм, у межах якого народжується Христос і проповідують апостоли. До кінця I століття з’являється релігія, яка вже зветься юдаїзмом.

Що у нас, християн, спільного з цією релігією? І вони, і ми визнаємо Старий Завіт — тільки для нас це частина Біблії, а для них — уся Біблія. У нас є власні установчі книги, що регламентують церковне та богослужбове життя — це типікони, новоканони, церковні устави тощо. Юдаїзм розвинув подібні, але вже свої канони. В чомусь вони збігаються з нашими, в чомусь відрізняються.

Є два головні відмінності юдаїзму від християнства.

• Перше: християнство стоїть на твердженні, що Бог об’явив Себе через Ісуса Христа — і це було та залишається єдиним і неповторним спасительним актом дотику між Небом і землею. Для юдаїзму ж Ісус Христос був у кращому разі великим учителем моралі та віри, останнім з біблійних пророків.
• Друге: юдаїзм, народившись зі старозавітної релігії, яка вже майже стала універсальною, перетворився на національну релігію, тобто був відкинутий до однієї з давніх фаз релігійного розвитку. У давнину, до часів Олександра Македонського, усі релігійні традиції збігалися з національними: якщо людина була греком, то сповідувала грецьку релігію, бо не могла почерпнути знання ніде, окрім своєї родини, міста, громади. Національні релігії є пережитком тих давніх часів. Для юдаїзму це мало суто історичне значення, адже він зберігав ідентичність ізраїльського, єврейського народу. Але свого світового значення він втратив.

— Я не зовсім зрозумів вас, коли ви говорили про основи юдаїзму. Адже ця релігія спирається на Тору, а не на Старий Завіт.

— Що стосується Тори, то ця книга є частиною Старого Завіту й читається в нас, в православних храмах, під час кожного святкового богослужіння. Вона є основою і християнства, зокрема нашого православ’я, і всіх інших напрямків християнства, а в певній мірі — й ісламу, бо іслам теж спирається на Біблію. Мухаммед звертався до біблійної традиції. Тому Тора — це священна книга. У перекладі з івриту «Тора» означає «вчення». Ми ж називаємо цю книгу за грецькою традицією — П’ятикнижжя. Це перші п’ять книг Мойсея, з яких починається Біблія. Кожне видання Біблії починається з Тори.

— Якими якостями, на думку юдеїв, має володіти Месія? Чому їх не влаштовує вже прийшовший Месія — Христос?

— Юдаїзм, як і християнство, вірить в єдиного Всевишнього Творця, в те, що історія має сенс, і в те, що людина безсмертна. Що стосується вчення про Месію, то воно змінювалося протягом історії юдаїзму — іноді наближаючись до християнського розуміння, іноді віддаляючись. А щодо того, що їх не влаштовує у Христі, можна сказати ось що: пророцтва Старого Завіту, які прийняв юдаїзм, говорили про фінальну стадію історії, коли прихід Визволителя має перетворити Всесвіт і повести історію зовсім іншим шляхом. Явлення Христа було передуючим таїнством. Він передбачив преображення світу. Коли Він прийшов на землю, нічого зовні не змінилося: як лютувало зло, так і залишилось. Він прийшов у темний світ. Тому євангеліст пише: «Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його».

Щоб упізнати у постаті Ісуса з Назарету Месію, провіщеного пророками, був потрібен акт віри і мислення. Це було непросто. Гадаю, що сучасні юдеї уявляють собі Месію досить туманно і суперечливо.

— Як сучасні юдейські священники розуміють богообраність? Чому вони не визнають Спасителя?

— З погляду Біблії, богообраність — це покликання. Кожен народ має своє покликання в історії, кожен народ отримав від Бога релігійне, месійне покликання, і, як каже апостол, ці дари незмінні — тобто це покликання лишається до кінця історії. Людина може його дотримуватися або ні, бути йому вірною або зраджувати, але Боже покликання залишається незмінним.

А чому не прийняли Спасителя? Річ у тім, що це не зовсім так. Якби юдеї не прийняли Христа, то хто розповів би нам про Нього? Хто були ті люди, які написали Євангелія, послання, які понесли вістку про Христа по всьому стародавньому світові? Це ж були юдеї. Тож одні прийняли, інші — ні. Так само, як у Росії чи Франції: свята Жанна д’Арк прийняла, а Вольтер — ні. У нас також є Свята Русь, а є Русь богоборча. Усюди існують два полюси.