В цьому посланні 1907 року митрополит Андрей Шептицький дає настанови священикам щодо їхньої участі у політичному житті країни і неможливості поєднувати політику з пастирським служінням.
1907 р., грудень, Львів. — Спільне Пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. єпископів до духовенства про їхню участь у суспільно-політичному житті
Пастирське послання митрополита Андрея Шептицького до духовенства про участь у суспільно-політичному житті (1907 р.)
1. Хотяй перед послідними виборами до державної ради, ми звертали Вашу увагу на трудне положене і небезпеченьство хвилі, наші перестороги, упімнення і ради лишилися без наслідків. В часі виборів ми були свідками дійсно сумних подій. Ми виділи священиків, котрі безсоромно підкопували повагу своїх собратів, ми виділи людей з-поміж духовеньства, котрі так далеко загналися в політичні агітації, що забуваючи на принципи церковні важилися виступати против загалу священства лишень для того, бо той загал в околиці був іншого політичного пересвідчення. Ми виділи соборчики, котрі ідучи за радою єпископату одноголосно ухвалили якусь кандидатуру, всі учасники давали собі слово честі, що будуть попирати, а потім на розказ, даний з гори від людей світських, зривали словом запоручену солідарність.
2. Немезіз справила, що духовеньство непослушне своїй власті, стратило послух у підвладних. Єсли днесь з болем серця видимо, що вплив духовеньства змалів, що нарід чим раз менше уважає на мнінє священика в справах суспільних і політичних, то мусимо з жалем сконстантувати, що ніхто не підкопав поваги клиру в тій мірі, що самі священики. А коли до того додамо прилюдні відзиви, приписані священикові, котрі відрікалися всякої гадки організації клиру, для того, бо могла би видаватися клерикальною, коли в таких дописях, укриваючися за анонімом, священик уважав за найважнійшу задачу клира політичне освідомлюванє народу, а християнську школу уважав за Інституцію середньовічну, ставлючи на рівні з Іспаньскою Інквізицією, і коли з- поміж духовеньства майже ніхто не запротестував, коли священики своїми грішми попирають дневники і часописи, що раз в раз виступають ворожо проти принципів церкви і проти єї представителів, а ледве рідкі одиниці стараються сей сумний стан поправити, коли священики пропагують без застереження письма, що за всіх священиків другої партії виражаються, як досі лишень вороги церкви виражалися в своїх брукових письмах, що ясно пропагують соціялізм або радять людям переходити на православє, коли священики в своїх органах терплять безличні напасті на священьство і на духовні власті, коли, не слухаючи тих властей, сліпий нераз дають послух непокликаним до того мирскім людям, то хіба треба з тих всіх даних витягнути сумні, болючі конклю- зи: в тім священьстві єсть много слуг і приклонників всякої ідеї політичної, а слуги Христові в нім рідкими лишень винятками; то духовеньство ставляє взгляди партийні над добро церкви і віри.
3. Партійна пристрасть до того степеня засліпила многих з-поміж нас, що в хвилі для народа найважнійшій, забувають на Христа, лучаться з Єго ворогами.
4. Тяжко відповідять перед Божим судом за таке поступованє, бо ним приносять велику шкоду і церкві і народови. Місто лічити рану, на котру вже і так много терпить наш народ, тим способом поступованя єще більше єї розривають. Засліплені пристрастним патріотизмом народові шкодять і місто для єго добра працювати, працюють на єго загладу.
5. При таких обставинах ваші душпастирі єпископи не могуть мовчати. Ідучи за порученєм, даним Апостолом Павлом Тимофеєві «проповідуй Слово, допоминайся вчасно-невчасно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою» (2Тим. 4:2), мусимо Вас упоминати, перестерігати без взгляду на те, чи радо, чи не радо слухаєте нашої бесіди, готов в случаю потреби і архиєрейської власти ужити на те, щоби карати тих, котрих напімненнями і представленями не зможе допровадити до опамятання.
6. Для того то днесь вертаючи до предмету, о котрім ми вже чотири рази до Вас відзивалися спільними посланіями або спільними зарядженями, єще раз підносимо голос перестороги напімнення і науки.
7. А перед всім мусимо прилюдно напятнувати деяких людей, котрі суть більше політиками чим священиками, що, занедбуючи катехізації в церкві, занедбуючися в богослуженях, проповідях, і свою деструктивну в парохії роботу, або свою крайну нерадивість прикривають плащиком патріотичної бляґи. Такі душпастирі — то дійсно вовки в овечих шкурах, то люди, котрі не лишень з взглядів чисто церковних, але і народних, суть прямо шкідливими і небезпечними. Думають, що могуть заступити сповнене обов'язків пустими фразами і агітаціями.
8. Жиючи з народа, а часом навіть з єго кривдою, не сповняють того, до чого суть з справедливости обов'язані, або сповняють зле, занимають тим способом в суспільносте паразитів і дармоїдів. Часом в своїм партійнім засліпленю і в своїй пристрастній політиці посуваються так далеко, що надуживають святих річей до партійних цілей. Проповідальницю понижають, мішаючи до святої Богом обявленої науки, річи, що з нею не мають нічого спільного. Своїм політичним противникам вставляють перешкоди в заключеню супружества, з найправдивішого чувства пімсти не хотять видати метрики, свідоцтво убожества, або за сповнення найсущнійших своїх обов'язків кажуть собі платити і в ріжний спосіб не відповідаючий священичому званю, їх переслідують.
9. Певна річ, що священик не можен занедбувати сповнень своїх горожаньских обов'язків, і чим більше в публичних справах входять питання віри й моральности, тим святійший той обов'язок. Однак, не менше певною річею, що зневажає священичий стан, хто уділ в публичнім житю уважає за перший, за найважнійший обов'язок священика; сто рази важнійшим єсть обов'язок проповідання, катехизованя, уділювання св. Тайн, відправлюваня Служби Божої.
10. Ми не єсьмо того мніння, що священики не мають виходити з захристії. Противно, священики повинні брати участь в життю суспільнім, повинні іти в народ, але яко священики, а не яко політики і агітатори, агенти яких-небудь партій, повинні йти в народ, але працею, не криком, добрим приміром, не згіршенням, любов'ю, не пристрастію, милосердієм, не завзятостію, пожертвованням, а не захланностію. Священики повинні іти в народ, щоби єго Христу єднати, а не якій-небудь політичній партії.
11. Священик може мати свої пересвідчення, свою політику під условієм, що не будуть противні католицькій вірі і християнскій моральності і що ніяким способом не буде перешкоджати єму в сповненню священичих, душпастирських обов'язків, а в кінци се условіє не менше сущне, щоби політика не ставляла єго ніколи в суперечносте з народом, душпастирскій опіці єго повірених.
12. В хвилі, коли політичними своїми пересвідченями стає в роздор з своїми вірними, єсть для справи Божої, для спасення вірних обов'язаний зречися своєї політики або зрезиґновати зі свого душпастирського уряду.
13. Політичні пересвідчення священика не повинні ніколи поставити єго в положення, в котрім би вірні уважали єго за противника, бо в тім случаю не міг би сповнити душпастирського обов'язку. Вірні не могли би мати до нею того довір'я, яке мусять мати до свого духовного Отця. Яко душпастир має заступити Христа, має їм Христа проповідати, Христову ласку в Тайнах давати; тої задачі не може сповнити, коли не єсть оточений Христовою авреолею, єсли вже не аскези і святости, хотяй і та в якійсь мірі конечна, то бодай авреолою вітцівської любові, благости, справедливосте, ревносте о спасеніє душ, дбалости о Божий Закон, о Божу Правду.
14. Якже ж могуть вірні слухати і мати довір'є у священика, коли першим бючим в очі єго характером буде належане до тої або тої партії, провадження агентури того або сего комітету, єго ради.
15. Єще пів біди, єсли поміж єго вірними суть лише приклонники тих самих принципів політичних, котрих він представляє; але нехай поміж тими вірними найдуться приклонники інших пересвідчень, якже зможе бути для них душпастирем, єсли політику на першому місці ставляє.
16. Кождий може мати свої пересвідчення, але попри них мусить мати широку толєранцію, широке серце для всіх тих, котрі мають інші пересвідчення, і лиш під тим услівям може єго участь в праці суспільній і політичній не бути шкідливою. При браку толеранції, при браку любові, при якій-небудь пристрасти, кожда акція політична священика буде шкідливою для церкви, а відтак шкідливою для народа. Шкідливою може бути при тих обставинах в єго селі, парохії, а вже шкоди не до обчислення принесе, єсли розтягнеся на інші парохії.
17. Бо коли б священик з політичних взглядів бунтував людей против їх пароха, така акція псувала би, нищила би всі овочі священичої праці, підкопувала би повагу не лишень того священика, але взагалі священиків і церкви, приготовувала би і торувала дорогу ворогам віри так успішно, як жаден з них не потрафив би. Не тілько зла наробить сотка атеїв, бунтуючих людей против парохів, як один з нас, що забуваючи на свій стан, до людей скаже: "Не слухайте свого священика". Повага духовного стану була би надужита на знищення нашої праці. Такі случаї повторяючіся були би з нашої сторони дійсним самоубійством, котре би в короткім часі всякий вплив духовеньства цілковито знищили. Якби йшло о саму повагу духовеньства, о єго вплив, шкода була би незначна, а таке поступованє було би лишень нерозумним. Але тут йде о повагу церкви, ту йде о віру, ту йде о спасене душі і для того нема досить сильних слів на напятнованє тої зради Христа.
18. Нехай буде украшена взглядами політичними і патріотичними, нехай буде уневинювана доброю волею чи нерозумною, зрада Христа лишиться зрадою. І три рази проклятим буде чоловік, що єї допуститься. А духовеньство, що таке поміж собою буде терпіти, не лишень сказане на затрачене, але в погублене власне втягаючи народ, з пятном Каїна зійде з того світа.
19. «Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє. І кожне місто чи дім, поділені супроти себе, не втримаються. (Мт. 12, 25).
20. Єсли руске духовеньство не порозуміє важности хвилі і в своїй акції не опреся о Христа, не возьме в руки Христового прапора, стягне на себе і на народ неблагословеньство Боже.
21. Уникнути того небезпеченьства — се святий обов'язок, до котрого не може не почуватися кождий, хто єще Христову віру визнає.
22. Справа солідарности духовеньства, спільна єго акція в житю публичнім, то одна з тих, в котрих іде о справу церкви і віри.
23. Нема найменшого сумніву, що в такій справі кождий священик обов'язаний до канонічного послуху взглядом свого єпископа, торжественно заприсяжненого в день рукоположення.
24. Можна підносити теоретичні сумніви, чи канонічний послух відноситься до тих справ політичних і суспільних, котрих звязі з потребами церкви і віри не спостерігаєся, хотяй і в тих справах лишень до церковної власти належить рішати о сумніві, чи яка справа економічна або політична має звязь з вірою або з моральностию.
25. Що в справі, о котрій днесь говоримо, дійсно йде о віру і моральність християньску лишень сліпі не видять. Жадному з нас не лучилося досі єще ніколи говорити з священиком, котрий би се заперечував.
26. Кождий з Вас, братя во Христі, видить, що роздори поміж нашим духовеньством приносять дійсно шкоду церкві і народови. Кождий незасліплений видить небезпеченьство, котре грозить нашій Церкві з сего боку, а тим самим признає власть єпископа в тих справах розказувати, обов'язок совісти священика в тих справах слухати.
27. Маємо проте в руках власть дану, котрій повинуватися священики торжественно заприсягають.
28. Ми досі, однак, не уживали або лиш в поодиноких случаях уживали власти розказувати під канонічним послухом. І тепер єще воліємо уживати представлень, візвань, пересторог і рад. Чейже віддаючи присягою самі над собою власть своєму архієреєві, священики порозуміють, що суть обов'язані свого архієрея слухати більше, чим вірні свого пароха, і будуть єго слухати навіть тогди, коли єще не під послухом розказує.
29. Мимо того загального пересвідчення, однак, місто загальної волі підчинитися єпископскій власти, частійше стрічаємося з волею накинення єпископови свого погляду, нагнення єго до послуху духовеньству.
30. У світських природним єсть, хотяй наївним, бажане, в котрій по можности партії, щоби єпископ єї інтересам хотів служити. У духовеньства таке бажаннє було би певним доказом, що висше цінять партійні інтереси, чим добро церкви і добро народа, що партійні інтереси ставляють на першім місци, відсуваючи на дальше всьо то, що до віри і моральносте відноситься.
31. Не рідко, однак, стрічаємося з об'явами такого бажання. Много з-поміж нас, не здаючи собі справи з положення, яке єпископ мусить заняти супроти ріжних пересвідчень політичних, поміж духовеньством і вірними, хотіли би єпископа втягнути в працю, котрої найвисшою цілею — цілковите знищеня противників.
32. Найбільшим нещастєм нашого народа і нашого духовеньства єсть, що так далеко відстоять погляди одних від других в понятю народносте, що одні других уважають за ворогів. При такім положенню єсть безперечно положення духовеньства незвичайно трудне, але чим труднійше то положення, тим конечнійшою солідарність, тим конечнійший послух для церковної власти, тим менше можливим, щоби єпископи одним помагали до знищення других.
33. Кождий крок в тім напрямі роздерав би що раз більше нашу рану і провадив би нас в пропасть заглади.
34. Стоячи самі на принципі як найсовіснійше в житє впроваджуванім об'єктивности, справедливосте, толєранції, одної для всіх любові, мусимо жадати, щоби всі священики в віднесенню до наших вірних, котрих їм поручаємо, працю свою душпастирску опирали на тих самих принципах. Не можемо не жадати, щоби всі священики на тих самих принципах і випливаючої них праці, були між собою солідарними, оживлені одним і тим самим Христовим духом, тим більше, що ті принципи суть основними в Христовій науці.
35. Одним словом, в нашій душпастирській праці над Вами, Всч. братя, мусимо до того стреміти, мусимо того від Вас жадати, щоби Ви всі були лишень одною партією Христових слуг.
36. В жаден спосіб не можемо за доброго священика уважати чоловіка, більше солідарного з якою-небудь організацією чи партією політичною чи суспільною, як єсть солідарним з церквою, з духовеньством і з нами.
37. То, однак, не так розуміємо, що священики мали би отворити нову якусь політичну партію клерикальну. До отворення відрубної партії клерикальної в протиставленню іншим партіям політичним нашої суспільносте, — не ведемо.
38. З одної сторони, ані ми, ані клир не маємо претенсії брати в руки політичного проводу нашого народа. Не єсть нашим ідеалом така політика, в котрій би клир рядив. З другої же сторони маємо то сильне пересвідчене, що засади віри і моральносте, котрих ми сторожами, — суть засадами цілого нашого народа з малими лишень винятками. Уживаючи тої термінольогії, котрої уживають противники церкви, називаючи клерикальним все, що єсть християнським, не ідемо до отворення нової партії клерикальної, але працюємо над тим, щоби цілий наш нарід був клерикальним, т.є. христяньским. І в тій праці задержаня при Христовім прапорі всіх вірних, жадаємо від всіх священиків безвзглядної солідарности і безвзглядного послуху.
39. Не йде нам о те, щоби ми в політиці були провідниками; політику лишаємо світським, але жадаємо від них такого проводу, котрий би не виходив на шкоду народа, а увзглядняючи всі єго потреби і пересвідчення, в нічім не нарушав церкви і віри, тих найціннійших народних дібр, і в дійсности, і в очах цілого народа. Нехай світські будуть провідниками народа, але нехай не відтягають єго від віри християньскої, від католицької церкви, нехай будуть взглядом нас толерантними, нехай нам позволять працювати над спасенням душ, нехай нас не чернять при кождій нагоді, нехай не підкопують, нехай не псують нашої праці, нехай нам признають наші горожанські права і нехай нам позволяють уживати тих прав наших після нашої совісті і після наших пересвідчень. Того від провідників народа має право жадати кождий горожанин, а проте і кождий священик.
40. Ціла поважнійша часть нашої інтелігенції і цілий наш нарід єсть з нами в тім солідарні, а бодай признає нам то право, і лишень против їх волі деякі одиниці більше толєровані чим покликані, накидаючися через пресу, котра в їх руках, на провідників народа, раді би ціле духовеньство від всякого уділу в житю суспільнім усунути і з завзятос- тію, котра би могла бути ужитою для ліпшої, для чистійшої справи, працюють над тим, щоби будь що будь, від церкви, від духовеньства відчужити по можности як найбільше число людей і ослабляючи тим способом народ, ведучи єго в погублене, нам закинути, що ми розділові винні, над котрим самі від літ працюють.
41. Над всякий вираз шкідлива робота, єсть однак так ведена, що духовеньство єї не спостерігає і не реагує так, як повинно против тому небезпечному напрямові, проявляючомуся в двох головних органах, які духовеньство читає.
42. Консеквентно ведена політика кидання клевет менше або більше ослонюваних, осторожнійше або менше осторожно інсинуованих на церковні власти і церковні інституції, получена з бруковими нападами на всіх священиків другої партії, і з виразною радою, даваною народови переходити на православіє, се одна сторона. А з сторони духовеньства, що ті органи читають, і пропагують, реакція жадна, або так укрита, що єї ніхто не спостерігає. Противно, виразний намір відірваня від духовної власти духовеньства і народу, трафляє декому до вподоби, а редакція, щоби успішнійше підкопати довірє до духовеньства у власти, а у власти до духовеньства, щоби тим успішнійше ділити і ріжнити, відкликуєся на дописи, на жадання, на постуляти, від духовеньства з провінції. Радо вишукують, а як не могуть вишукати, видумують річи такі, котрі могли би возвеличені і пересаджені представити єпископів в такому світлі, щоби не можливим стався їх вплив на всіх тих, що їх часопис читають; обкидають болотом мерзенних клевет і безличної ложи навіть женскі монастирі, а з сторони духовеньства досі не відізвався голос протесту, спростовання, обурення. Прямо люди не розуміють, що хто бє на церковну вдасть, той ударяє духовеньство, хто бє одних, той бє всіх, хто воює клеветою, ложею і удаючи любов до церкви, стремить єї .розбитя, той не заслугує на попертя священика; поперати єго то є з ним солідаризоватися — а солідаризоватися з ним без застереження, то єсть стягати на себе закиди, на які тамтой в першім ряді заслугує.
43. Цілковита безпринципіяльність в річах віри і моральносте, сліпа ненависть до всего, що пятнуєся назвою клерикализму, хотяй ніколи не скажеся, чим єсть той клерикализм, принципіяльно фальшиве і одностороннє представлення всього, що відноситься до церкви і віри, суджене о справах церкви за границею, очима секти ворожої християнству, поміщуванє не справджених клевет, повторюваних за антикатолицькою пресою Європи, підозріванє, інсинуації, клевети, взглядом кождої найчистійшої справи за котрою священик стоїть, осторожне, хотяй і виразне зазначуванє на кождім місци, що християньство, називане всюда клерикалізмом, єсть небезпеченьством для народної справи, цілком явна пропаганда антицерковного соціялізму: се друга сторона.
44. А з сторони духовеньства реакція сміла і засаднича, котра, однак, в кругах самих священиків находить противників; єдиний орган католицького духовеньства не находить у клира того попертя, яке кож- дий совістний священик повинен давати. Реакція против антицерковних закусів органу преси партії, хоть не партії яко такої, видаєся чимось неможливим. Безвзглядної улеглости для себе вимагають від клиру ті, котрі самі виломлюючись з-під послуху, для авторитету на шкоду власної партії ділають. Їм вільно всіх і всьо критикувати, проти всіх виступати, підкопувати повагу своїх послів, провідників своєї партії, але хто би відважився їх поступованя судити, — той зрадник народної справи. Духовеньство повинно все позваляти, на все мовчати, всему служити і терпеливо даватися на кождім місци усувати, — лишень під тим условієм може дістати священик патент на патріота.
45. Свідомійшим з-поміж духовеньства буде лишень той, хто буде писати дописи против християньскої школи, против клерикалізму, проти християньских суспільних програм Європи. Але хто відважиться мати своє мніня і висказати єго, той буде сказаний на смерть перед загальною опінією. Дійсно, сумно, коли без праці, а з премногими похибками і блудами, а самими уразами і блягою можна добитися такого авторитету.
46. Якіж суть обов'язки священика в такім положеню справи, якеж становисько має заняти супроти того руське духовеньство, котре будь-що-будь однак єсть одним тілом.
47. Першим і найважнійшим обов'язком кождого священика, без взгляду на єго переконаня партійне, єсть освідомлювання вірних в католицькім дусі. Мусимо всіх наших людей довести до того, щоби були свідомими християнами католиками не лишень в житю приватнім, але і в житю суспільнім і політичнім, нехай кождий з наших вірних буде свідомий, до якої церкви належить, нехай цілим серцем єї любить, так, щоби ніколи в ніяких обставинах житя від неї не відступив. Мусимо на цілій лінії як найінтезивнійшою працею людей єднати для католицької віри і церкви — не для себе і для своїх пересвідчень.
48. Витривале, умієтне катехизованє дітей, проповіданя правд віри з добре уложеним на цілий рік пляном, — єсть в наших часах так безусловно конечним, що прямо не можна назвати душпастирем чоловіка, котрий в тім напрямі занедбуєся.
49. Попри чисто душпастирської праці потреба священикови мати для народа вітцівське серце во всіх справах, котрі єго обходять. Потреба занятися єго просвітою, єго добробитом, єго бажанями і стремлінями. Радою, вказівками, помочію в данім случаю і проводом мусить священик цілому житю суспільному громаді надавати ціху християньску, стараючися єднати людей для віри всіми можливими і дочасними взглядами.
50. Зі взгляду на пересвідченя політичні своїх вірних мусить кождий душпастир бути що найменше об'єктивним і толерантним, єсли би вже не міг посвятити своїх пересвідчень, щоби їх не протиставляти пересвідченю свого народа.
51. Не може бути, щоб народ видів у своїм духовнім вітцю противника, чогось, що єсть ему дорогим. «Для всіх я був усе», — се слово св. Павла єсть прапором кождої апостольскої праці. Так як в проповіді добрий провідник шукає форми зближеної до понятій людей, котрі єго слухають, образами, порівнянями, виразами, способом представленя і вияснення предмету зближаєся до народу, щоби єго за собою потягнути до пізнання правди, так само в душпастирскій праці мусить священик на цілій лінії працювати, щоби народ за собою до надприродного життя ласки потягнути. Мусить полюбити народ не лишень в теорії, але в практиці щоденного життя, любити єго мову, єго звичаї, єго одежі, єго пісні, зміняти хіба то, що єсть Божому Закону противне. Яке-небудь легковаженє, критиковане того, що єсть народови дорогим, до чого привик, з чим зрісся, — мусить псувати цілу працю душпастирску. Навіть тогди, коли се конечним, коли щось в тих справах, дорогих серцю людей єсть противне Божому Закону, мусить священик подвоєною любовію, оказаною во всіх прочих справах зискати собі право тамто зносити або проти тамтого виступати.
52. В праці священика поза парохією першим условієм, без котрого не може бути хосенною, єсть, щоби та праця в житю священика не занимала першого місця, щоби не стояла в суперечности до щоденних обов'язків в парохії. А друге условіє не менше важне, щоби та праця не була звернена против інших священиків, не підкопувала їх поваги, не псувала їх праці.
53. Аж дивно, аж сором, що духовеньству потреба се повтаряти.
54. З природи річи, з конечносте положення, кождий з нас єсть обмежений границями своєї душпастирскої власти. Таке стисненя може зробити працю тим інтензивнійшою, і тим хосеннійшою.
55. Але і не маючи претенсії мішатися без єго волі в справи другої парохії, може кождий в справах публичних брати уділ і з хісном для церкви і народа працювати. Програма діланя в справах публичних, на котру всі хіба мусимо годитися така: Христового духа вносити всюда, де працюємо, і жадати пошановання релігійних чувств нашого народа і наших, пошановання для церкви і віри від всіх, котрих яким-небудь способом попираємо або котрим помагаємо.
56. А в першім ряді мусимо того жадати від щоденних органів, котрі читаємо. Якби ми всі рішучо і при кождій нагоді о те упоминалися, то би наша преса мусіла заспокоїти наші вимоги. Ми би тим способом могли навіть осягнути, щоби залишаючи ту щоденну так тривіяльну, так некультурну взаїмну лайку і сварню, наші органи привикли бодай троха, до європейського, культурного способу говорення. Але се дальший плян. На разі треба нам упоминатися, щоби ті наші органи відповідали потребам нашої суспільности, не зражали найсвятіших єї чувств, і пересвідчень. Величезна більшість читачів щоденних органів по обох сторонах, то християни, католики. Чиж можемо стерпіти, щоби органи увзгляднювали лиш антирелігійний фанатизм кількох, а безнастанно зражали релігійні чувства наші і цілого нашого народа.
57. Єсли би при кождій нагоді і при кожнім виступленню противнім католицькій вірі і католицькій церкві, редакція за похибку свою або за злу роботу діставала кілька тисячей або бодай кілька сот листів, виражаючих невдоволення, критику, обурення, прецінь мусіла би кожда залишити систему уважаня нас всіх разом, за так ограничених і наївних, що всьо все вип'ємо, і ніколи не скажемо: "Досить!"
58. Треба нам, Всч. Отці, на цілій лінії братися до уздоровленя наших відносин, мусимо раз в кінци здобути ту свободу, щоби своє мніня сміло висказувати і перестати вже занимати те упокоряюче становиско, яке ми доси занимали. Ми слухали, мовчали, потакували, виконували і платили. Ареопаг — ареопагом, але і ми університетські студія скінчили. Єсьмо горожанами, котрим вільно своє мніня висказувати. А наші мніня, то в першому ряді, наука, котру голосимо. А ту науку голосимо не лишень до простих людей, не лишень при замкнених дверях, але прилюдно до всіх. І до нас також сказано: «до правителів та до царів поведуть вас за Мене» (Матв. 10:18). А і ми з св. Ап. Павлом повтаряємо: «я не соромлюсь Євангелії» (Рим.1:16).
59. В кінци, не можемо не уважати за обов'язок священика попирати тих органів преси, котрі суть найблизсшими католицького духа.
60. Много пересічно грошей видаємо на книжки, але за мало для себе, для родини і вірних наших, уважаємо на те, який єсть щоденний духовний корм.
61. В пересвідченю, що зрозумієте наші наміри і не будете глухими на голос Ваших Архієреїв, і разом з нами візьметеся до усильної праці над усуненям з-поміж себе того браку солідарносте, котрий так много нам в душпастирскій праці перешкаджає, що однак мимо хвилевих ухилень, все-таки духом Христовим хочете провадитися в сповненю обов'язків душпастирських не менше, як і горожаньских і суспільних, що будете досить панувати над пристрастями партійними, щоби опамятатися в хвилі, коли ваша праця буде ставати шкідливою для народа, а безбожною в очах церкви, в ім'я Христа Спасителя, що кров Свою за нас проляв, взиваємо Вас до з'єднанняся около Нас, Ваших Архієреїв, щоби стояти на сторожі повіреної нам об'явленої Правди, боронити нашу Церков від ворожих нападів, і остеречи наш народ перед небезпеченьством страченя віри і перед всесторонно шкідливими впливами людей, котрі за яку-небудь ціну, з посвяченям навіть всіх народних інтересів, котрих бесідою боронять, хотять бути єго провідниками, щоби єго або від віри, або від церкви католицької відірвати.
62. Умоляючи Всевишнього, щоби благословив і нашу, і вашу в тім напрямі працю, і віддаючи єї під Покров Пресвятої Богородиці Марії, котрій ми посвятили торжественно наші Єпархії, парохії, міста і села в них, і уділяємо всім Вам разом і кождому з окрема, вашим родинам і вашим вірним нашого Архієрейського благословеня. «13 Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Цареві ж віків — нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові, — честь і слава на віки вічні, амінь (2Кор.13:13; 1Тим.1:17).
Дано з спільної наради Єпископів Галицької Провінції в грудні р. Б. 1907.
† Андрей Митрополит
† Константин Єпископ
† Григорій Єпископ
ЦДІАЛ, ф. 358, оп. 2, спр. 6, арк. 44-83. Черн. рук., фрагменти друкованого тексту з коректою.
Опубл.: ЛНБ НАН України, інв. № 11225, Хотяй перед послідними.., Жовква, 1907, с. 1-30.
Мову оригіналу збережено. Біблійні цитати подані за перекладом митрополита Івана Огієнко.