Єврейський письменник, який приймав участь у беатифікаційному процесі Слуги Божого Андрея Курт Левін розповідає у своїй доповіді на тему: «Митрополит Андрей Шептицький: християнсько-духовний і національний провідник та гуманіст».

«Коли я мав можливість свідчити у беатифікаційному процесі Митрополита Шептицького у Римі, моїм бажанням було підкреслити його великий гуманний подвиг — простягнуту помічну руку жидівській громаді, врятування кілька сот жидів, що вважаю, було найбільш суттєвим, — каже Курт Левін. — Будучи перед трьома суддями, я відповів на поставлені ними питання і скоро зрозумів, що вони не були зацікавленні в тому, що я їм розказував, їх цікавила політична діяльність Митрополита, в якій вони знаходять деякі контроверсійні питання.»

Доповідь була виголошена на науковій конференції 5 листопада 1994 року в Нью-Йорку, США.  

Передмова секретаря конференції

Тепер маю особливу приємність представити вам чергового доповідача нашого особливого гостя Високоповажаного і Дорогого Пана Курта Левіна. Наш дорогой Гість є унікальною особистістю на нашому форумі і взагалі, який своє багатокольоритне життя завдячує Слузі Божому Андрієві, його доброті і його ласкавій руці, якого п’ятидесятиріччя з дня смерти відзначаємо сьогодні.

Курт Левін у свої юнацькі роки пережив разом з своїм жидівським народом, на жаль на українських землях, що були окуповані в той час гітлерівською Німеччиною, страшні, кошмарні часи, ґеноцид-голокост жидівського народу. Курт Левін пройшов нелегкий життєвий шлях. Після того Курт Левін вирішив для себе піти на землю своїх предків і там активно боротись за незалежність Ізраіля. Йому пощастило разом з іншими своїми товаришами після довгих років змагань здобути незалежний Ізраїль. Курт Левін, це колишній провідний член і безпосередній учасник Визвольної Ізраїльської Армії.

Згодом Курт Левін переноситься до США і вирішує тут розбудовувати своє життя. Тут закінчив студії на Колюмбійському Університеті, здобувши науковий титул магістра по фінансах. Довгі роки працював у цій ділянці, як фінансіст, маючи широкі зв'язки з західним світом включно з Японією, де прожив довгий час. За весь час Курт Левін не забував спасенної руки, яку йому простягнув і подав Слуга Божий Андрей. Допомагав у беатифікаційному процесі Слуги Божого Андрея. Він же автор чудової книжки «Подорож ілюзій», у якій присвятив чи мало уваги Слузі Божому Андреєві і монахам Студитам. Сьогодні має свою Дорадчу фірму Інтернаціонального менаджменту.

На нашій науковій конференції Курт Левін у своїй доповіді на тему: «Митрополит Андрей Шептицький: християнсько-духовний і національний провідник та гуманіст», буде нам відкривати свого Митрополита Андрея, графа Шептицького.

Вельмишановний і Дорогий Пане Левін за Вами слово.

Митрополит Андрей Шептицький: християнсько-духовний і національний провідник та гуманіст

Думки очевидця про митрополита Андрея Шептицького

Ваші Ексцелєнції, Владики, Всечесніші Отці, Преподобні Сестри, Пані і Панове!

Для мене є великим привілеєм бути запрошеним на відзначення 50 річчя з дня смерти Митрополита. Що привело мене сюди? Це не тільки виявити вдячність, але також можливість дати особисте свідчення про Велику Людину!

Декілька місяців тому Владика Михаїл Гринчишин переслав мені копію цікавого документу з митрополичого архіву у Львові. Цей документ був написаний писарем (по гебрайськи — «sofer», котрий переписує Святе Письмо у спосіб, як його вживали через сторіччя) жидівської громади. Цим документом у Перегінську жидівська громада формально, у біблійній формі, вітала Митрополита Андрея з нагоди 70-ліття з дня його народження. Текст того документу незадоволив провідників жидівської громади і тому хтось, рукою дописав — «Для нашого Вчителя». Цей зворот вислову говорить більше про Митрополита чим багато написаних книг, бо це люди іншої релігії та іншої етнічности, які поздоровляють ту людину і визнають її своїм Учителем.

Коли я мав можливість свідчити у беатифікаційному процесі Митрополита Шептицького у Римі, моїм бажанням було підкреслити його великий гуманний подвиг — простягнуту помічну руку жидівській громаді, врятування кілька сот жидів, що вважаю, було найбільш суттєвим. Будучи перед трьома суддями, я відповів на поставлені ними питання і скоро зрозумів, що вони не були зацікавленні в тому, що я їм розказував, їх цікавила політична діяльність Митрополита, в якій вони знаходять деякі контроверсійні питання. Добре було, що один із суддів, монсіньйор Маріян Стройни, польської національности повернув мене у напрямку, саме у якому був заінтересований Трибунал. Питання монсеньйора Стройного дали мені нагоду розвинути думки у конструктивному напрямі. На протязі 35 років мені доводилось відповідати на закиди і критику роблені у сторону Митрополита.

Будучи в Єрусалимі я дискутував з керівниками Інституту «Яд Вашем», який присвячено збиранню і студії документів про жидівську трагедію в Европі під час Другої світової війни, про Митрополита та його діяльність. Дуже визначна особа в Ізраїлі, яку добре особисто знаю, мені заявила: «Митрополит був, без сумніву, великою людиною, але є документ і свідоцтва, які вказують, що Митрополит був прихильний до політики Третього Райху». Це мене дуже обурило і я роздумуючи, поставив перед собою питання, як на це зареагувати? Я вирішив створити документ — написати книжку.

У своїй книжці я не писав безпосередньо про Митрополита, тільки про людей, які оточували його і як він їх унапрямлював. Я старався донести до загального відома і підкреслити, що монахи у кожному манастирі, де я перебував, були б покарані смертю, якщоб німці мене або інших жидів відкрили.

Отже це не є питання допомоги поодиноким жидам, але представити погляд на цю людину, як його бачив чужинець, невтральна людина, невраховуючи своїх особистих пов'язань з нею. Я є історик, також політолог, бувший професійний вояк, економіст і з перспективи багатогранного мойого досвіду бажаю подати мій погляд на Митрополита і обставини у Західній Україні.

У IX і X сторіччях німці під претекстом навертання на християнство слов'ян нападали на польські землі. Після знищення західних слов'ян, що жили над рікою Ельбою, вони сконцентрувались на поляках. Поляки за допомогою чехів стали римо-като-ликами, щоби скріпити свою позицію і знайти союзників.

Це діялось менш-більш у тому самому часі, коли християнство посунулось з Константинополя, з їхньою східньою традицією, богословією і Літургією до Києва. Ті дві християнські течії зустрілися на терені тодішньої великої Річі Посполитої Польщі. У перше ця зустріч у Польщі відбулась за панування Ягейлонів. До речі, Ягейлонська Польща на той час була ліберальною країною, яка включала різні нації. Відблиск цієї ситуації був у організації жидівської громади на протязі сторіч. У XVI ст. їх самоуправа дана королем називалась — Комітет Чотирьох Країн, себто Польщі, Русі, Литви і Білорусі... Ясно, що Русь і Білорусь наслідували традиції східнього християнства, а Литва і Польща римо-католицизм. Польща залишилась порівняльно ліберальною країною аж до т. зв. розборів Польщі. З моєї перспективи бажаю подати, що Берестейська Унія була спробою для співжиття тих двох християнських течій-напрямів, у взаємній пошані. Одначе я не бажаю далеко входити у цю сферу, наводжу ці факти тільки для зрозуміння життя Митрополита, який народився римо-католиком, виховався на польській культурі і способі думання, виростаючи на польськім шляхетськім дворі. Його дідо, по маминій стороні, відомий драматург Алєксандер Фредро.

Митрополит Андрей ціле своє життя був пастирем українського народу. Він посвятив своє життя для добра Церкви й народу, у його тяжкі і трагічні часи. Докладав усіх зусиль піднести в народі освіту, піднести його духовно.

Все ж таки у різних колах Митрополита Андрея вплутували у політику. Поляки, а також совєти оскаржували його, як політика з особистими амбіціями. Пропаганда КДБ друкувала книжки, у яких звинувачувала і приписувала йому знищування українців і жидів. З'явилось вісім фільмів більшовицької продукції про діяльність Митрополита Шептицького, у яких викривлялись біографічні факти. Незаперечною правдою є, що Митрополит Андрей був виключно пастирем і духовним провідником українського народу.

Тепер повернімось до нашої головної теми. Австро-Угорщина була відносно ліберальною державою, до якої належали західні землі України. Тут Митрополит Андрей присвятив себе своїй Церкві та свойому народові. На початку цього сторіччя, коли народи мирно співжили зі собою, то були золоті роки його діяльности аж до початку Першої світової війни. Перед Першою світовою війною, як Владика Всеволод пояснював, зацікавлення і приятельські відносини з Православною Церквою у Митрополита Андрея зросли та виявилось особливе зацікавлення східнім християнством. Можливо, найщасливішою хвилиною для Митрополита була його проща до Святої Землі. Можливо, десь у бібліотеках є книжка написана і видрукована іншим способом, вживаючи ще старі слов'янські букви, у якій описано його прощу з духовенством, професійними людьми, інтелігенцією та провідниками громади.

У 1914 році Митрополит Андрей мав можливість виїхати до Відня, однак він залишився із своїм народом під час війни. Тут його було ув'язнено і вислано в Росію. І там ще раз мав нагоду спілкуватись з Православною Церквою. Коли я працював, допомагаючи в постулятурі, ми знайшли документи з переговорів 1917 р. з Православною Церквою. Хоч Митрополит був ув'язнений, ті переговори, які він започаткував, ведено до можливого порозуміння між Римом і Російською Православною Церквою. Революція в Росії мала великий вплив на Митрополита і відкрила йому горизонти, за якими він побачив власними очима деструктивну ідеологію комунізму. Митрополит зрозумів згубність ідеї комунізму, яка охопила цілу Росію і поширювалась.

Отже ціле своє життя Митрополит навчав, перестерігав і закликав до чуйности, і пробував це здійснити різними шляхами. Після Першої світової війни було трагедією, що постав конфлікт між українцями і поляками в Галичині. Жидівська спільнота знайшла себе у складній і трагічній ситуації. В 1918 р. відбулися два погроми жидів. Один погром виконаний українцями, які звинувачували жидів, що вони «про-польські». Другий погром був виконаний поляками, які звинувачували жидівську громаду, що вона є «про-українська».

Тепер повернімось до цього документу написаного старогебрейською мовою, яким вітала жидівська громада Митрополита з його 70-літтям. Цей документ підкреслював, що його жидівська громада вважала пастирем всіх людей, живучих у західній Україні.

Коли Митрополит переводив візитації по селах і містах, часто було, що жидівські делегації з рабінами вітали Митрополита. Це відбувалось у 1930 роках.

Польський уряд, особливо у 1930 роки, на жаль, був вузьколобий і пробував польонізувати Східню Галичину, яку поляки називали «креси». Польська римо-католицька Церква пробувала переконати українців, щоби вони змінили свій обряд, які вже майже 400 років тому поєднались з римською католицькою Церквою.

Пригадую, я ще був малим хлопцем, коли проводив літо в маєтках свого діда, що знаходились у Галичині, де домінуючим було українське населення і бачив, як там відбувалась пацифікація. Як 14-ий полк уланів увійшов туди, після атентату на Болєслава Пєрацкого. Їхні коні паслись на селянських нивах. В околиці панувало насилля, вони палили церкви і били селян. Митрополит обороняв своі'х людей, протестував і звертався до сумління світу. Я бачив ці документи у бібліотеці Студитів, у яких були описані ці події. Цей протест викликав ворожнечу серед польського кліру, який тривав ціле його життя і триває в деякій формі посьогодні.

Папа Іван-Павло II є дуже чутливий до українських проблем і симпатизує з їх становищем. Папа ці думки висловив у розмові з моїм приятелем відносно Митрополита Андрея. Він підкреслив, що Митрополит був трагічною постаттю, якого схопила історична воєнна хуртовина. Незважаючи на ніщо Митрополит Андрей безстрашно видержав сталінський терор у час совєтської окупації західних земель України, згідно з своїм покликанням. Мій батько д-р Ізекель Левін, останній рабін жидівської громади у Львові зробив це саме. Обидва вони залишились на своїх постах, незважаючи на небезпеку.

Німці між двома світовими війнами намагались агітувати хорватів, словаків, українців, а в центральній Европі бельгійців і скандинавські країни, щоби їх послабити і поставити одних проти других. Митрополит Андрей знову знайшовся серед суматохи. Він наголошував бути обережним до комуністичних закликів і так само остерігав проти того, щоби не брати участи у страшних злочинах, що їх організував Третій Райх. Окупація німцями Західньої України принесла нову страшну ситуацію. Митрополит знову знайшовся у складних обставинах. Митрополит твердо залишився пастирем і духовним лідером свого народу без жадних політичних аспірацій. Якщо проаналізувати уважно всі виступи Митрополита, його пастирські листи й послання, то вони виразно підтверджують, що він був духовним провідником свого народу. Власне я це старався на протязі 35 років вказувати і пояснювати. Про це я свідчив у Римі й інших обставинах, доказуючи, на основі праці Митрополита, що він не був політичним провідником і не мав таких аспірацій.

Митрополита життєва голгота почалась в 1914 році і продовжалась до кінця його життя, першого листопада 1944 року. В той час у східній частині Европи було прямо неможливо залишитись духовним лідером, зовсім відмежувавшись від політичних подій і Митрополит Андрей, як пастир був примушений зайняти виразне становище, що він і зробив.

Я мав честь бути запрошеним українською єпархією у Пармі на відзначення 50-річчя з дня смерти Митрополита Андрея, що відбулось у Пітсбурґу і промовляти на цьому форумі. Програма відзначення включала також виставку фотографій, на яких було представлено трагічний шлях цієї Великої Людини в історичній завірюсі.

Ми зібрались тут на науковій конференції, щоби нашими доповідями вшанувати світлу пам'ять Митрополита Андрея. Дозвольте на закінчення моїх думок пригадати вам стару історію жидівської легенди, яка розповідає, що Господь Бог буде мати милосердя на весь світ, якщо знайдеться 36 праведників. Якщо б у 1930 роки було спитати жидів, кого вони назвали б серед тих 36 праведників? Вони напевно відповіли б — Митрополит Андрей є один з тих 36 праведників.

На закінчення бажаю розказати вам ще один епізод з моїх спогадів. Багато років тому, я їхав автом з о. Марком Стеком, студитським єрмонахом і з нами була моя дружина. Ми їхали через Бритійську Колюмбію — Канада. Ми згадували Митрополита Андрея і говорили про життя у студитських манастирях. На закінчення наших спогадів і розповідей ми заспівали одну строфу з Псальма, який читається на полуношниці у студитських манастирях — «Очі мої підношу на гори, звідки поміч моя прийде. Поміч моя від Господа, що сотворив небо і землю». (Псальм 121). (Це було у староцерковній мові). Моя дружина, слухаючи завважила: — Ви оба є щасливі, бо доторкнулись зірок. Дійсно, ми доторкнулись зір...

Моє враження, що всі українці греко-католики, православні і протестанти мають можливість доторкнутися зір. Погляньте і користайте із спадщини, яку залишила українському народові ця Велика Людина.

Щиро дякую вам за запрошення, щоб прийти сюди і поділитись з вами своїми думками-спогадами.

З самозаписної стрічки з англійської на українську мову переклав Юрій Гаєцький.