Про лаврський домитрополичий період діяльності св. Петра Могили відомо небагато. Але немає жодних сумнівів у тому, що він, очоливши найпрестижніший у слов’янському світі православний монастир, розпочав надзвичайно енергійну роботу як з його відродження, так і з реформування Православної Церкви. Тим паче, що до цих планів цілком прихильно поставився тодішній митрополит св. Йов Борецький.
Слід зазначити, що нерідко між Софією (резиденцією київських митрополитів) та лаврою траплялися розбіжності. До честі обох (і митрополита, і архімандрита), вони покінчили з цією нездоровою тенденцією і спільно взялися до невтомної праці на благо Православної Церкви. Пізніше, уже на церковній посаді, св. Петро Могила започаткує важливу традицію: київський митрополит буде одночасно й архімандритом лаври.
Старіючий митрополит, поза сумнівом, убачав саме у св. Петрі Могилі свого майбутнього спадкоємця і покладав небезпідставні надії на його провідну роль у реформуванні Церкви. Однак цю титанічну роботу не могла здійснити одна людина без надійних помічників. Усвідомлюючи це, молодий архімандрит став гуртувати довкола себе енергійних та висококультурних сподвижників.
Патріотизм і лідерські навчики
Д. Степовик мав цілковиту рацію, коли зазначав, що якби Петро Могила «був властолюбцем і диктатором, в чому його інколи звинувачують, він би обрав для себе типовий диктаторський стиль: групувати навколо себе сірих, невиразних, безталанних виконавців своєї волі, щоб ніхто не міг претендувати на його місце. Навпаки... стягував до себе яскраві, видатні особистості... з добрими організаторськими здібностями і сильною волею».
Передусім серед них — Сильвестр Косов, котрий стане спадкоємцем св. Петра Могили на митрополичому престолі, Йосиф Тризна, який стане спадкоємцем на печерській архімандрії, Афанасій Кальнофойський, Павло-Домжів-Люткович, Філофей Кизаревич та інші. При доборі кадрів святий брав до уваги їхню ревність у православній вірі, високі професійні якості як науковців, педагогів тощо. Само собою зрозуміло, що всі ці люди добре прислужилися українській культурі.
Тому дивно виглядають звинувачення святого в тому, що він «оточився білорусами, яким чуже було козацтво», очевидно, йдеться насамперед про Косова. Це дивно вже хоча б тому, що Косов та його співвітчизники з числа сподвижників св. Петра Могили виявили себе патріотами України, і такі закиди на його та його співвітчизників адресу є безпідставними. Взагалі українці й білоруси жили тоді в межах однієї держави, мали спільні проблеми, а історичні відносини цих народів складалися краще, ніж із будь-яким іншим народом, тим паче, що українці й білоруси близькі між собою і за матеріальною, і за духовною культурою, і за менталітетом.
Дивно й те, що православному білорусу Косову відмовлено в праві бути українським патріотом, але таке право уніатський історик-публіцист о. Дмитро Блажейовський зберіг за білорусом-уніатом Йосифом-Вельямином Рутським! До того ж не самими білорусами оточив себе святий. Серед його сподвижників переважали, звичайно, українці.
Крім збирання довкола себе гурту сподвижників, лаврський архімандрит давав їм виконувати важливі завдання, і вони швидко їх реалізовували. Так, він приділяв особливу увагу процвітанню Києво-Печерської лаври, яка була центром православної духовності на слов’янських землях. Завдяки їй Київ здобув славу другого Єрусалима, яку св. Петро Могила прагнув зміцнити.
Київ — Другий Єрусалим
Тут варто сказати про концепцію, яку розвивав святий і його сподвижники. Цей феномен відображений і в понятті «духовний Ізраїль», яке, зокрема, вжито в «Євангелії учительному», виданому святим. Воно містило прагнення до відродження української державності й гуртувало навколо себе ідейних однодумців.
Теорія «Київ — Другий Єрусалим» бере свій початок щонайменше з 1620 р. (цікаво, що тоді в ескорті єрусалимського патріарха Феофана до Києва прибули також два грецьких царевичі — нащадки останнього імператора Візантійської імперії Константина XI Палеолога). Її пропагували вже св. Йов Борецький та Ісайя Копинський, а потім св. Петро Могила та його сподвижники й послідовники.
Її реалізуватиме Богдан Хмельницький, якого на повстання проти Речі Посполитої благословили всі православні патріархи. Вселенський (Константинопольський) патріарх навіть передав йому меч, освячений на Гробі Господньому. Тому гетьман підкреслював свою роль у боротьбі за православну віру, називав себе самодержцем, великим князем київським, і його вже поминали в православних храмах під час Літургії як православного монарха.
Цю теорію пізніше прагнули втілити у життя такі гетьмани, як Іван Мазепа та Пилип Орлик.
Чудесні зцілення католиків і протестантів
Сам святий неодноразово писав про лавру, підкреслював її значення, про що свідчать хоча б написані ним канони та інші церковні піснеспіви. Його нотатки містять низку дивовижних зцілень та чудес завдяки мощам лаврських подвижників, причому зцілення стосувалися також католиків і, очевидно, протестантів, що переконувало їх у перевагах православної віри.
Очищення лави чернецтва
Добираючи до свого оточення гідних осіб, святий не менш рішуче заходився очищати лави чернецтва від тих, хто прийняв постриг не за покликом душі, не з прагнення щирого служіння Богу, а з інших міркувань, переважно меркантильних. Від цього баласту у лаврі він звільнився досить швидко. За словами уніатського київського митрополита Йосифа Рутського, вже у 1629 р. новий архімандрит із 80 лаврських ченців залишив при собі тільки 18! Решта не знесла його вимог, а він — їхньої непорядності.
Освітня діяльність і вплив європейської культури
Прагнучи поставити освіту православного духовенства на належний рівень, св. Петро Могила одним із перших серед українських православних діячів не тільки звернувся до здобутків європейської зарубіжної культури, але й пересадив їх на український ґрунт, запроваджуючи школи латинського й польського типу. Готуючи ґрунт для відкриття своєї школи в лаврі, він послав декого з монахів навчатися за кордон, а всі витрати покрив своїм власним коштом! Взагалі, під керівництвом святого, ченці й біле духовенство активно працювали в галузі розвитку українського шкільництва, науки, книгодрукування, малярства, архітектури, хорового мистецтва та інших напрямків культури.
Великі книжкові проєкти
Свого часу Михайло Грушевський слушно відзначив, що св. Петро Могила мав на меті здійснення трьох великих книжкових проєктів: видання Требника, Києво-Печерського патерика і перевидання Острозької Біблії. Ці грандіозні плани могли бути виконані лише протягом тривалого часу і за допомоги групи сподвижників. Саме вони, під керівництвом св. Петра Могили, і ще за його життя гідно виконали значну частину задуманого.
Відповідь на звинувачення протестантів
У той період, коли святий був ще тільки архімандритом лаври, він природно розпочав реалізацію задуманих планів із прославлення цієї обителі, діючи на противагу католикам та протестантам, які стверджували, що в лаврі припинилися чудеса. Св. Петро Могила мусив оперативно реагувати на такі звинувачення і робив відповідні записи.
Роль Сильвестра Косова
Головний тягар праці він поклав на плечі свого сподвижника — Сильвестра Косова, якого запросив зі Львова у 1631 р. У 1635 р. Косов видав у лаврі польською мовою фундаментальну версію Києво-Печерського патерика — Paterikon. У ній також були додані оригінальні тексти, спрямовані проти протестантів, які відкидали шанування святих мощей та ікон.
Історія обителі та діяльність її святих подвижників були викладені на тлі історії Русі-України, з розгорнутими сюжетами про хрещення Русі. Пізніше наступник св. Петра Могили, архімандрит Йосиф Тризна, зробив український переклад твору. При ньому, десь із 1650 р., почали готувати гравюри до друкованої версії Патерика.
Видання патерика кирилицею
По смерті митрополита, його сподвижник Інокентій Гізель (на посаді печерського архімандрита) видав у лаврі кирилицею доповнену й змінену редакцію Патерика (Київ, 1661). Ця робота була частиною зусиль, спрямованих на захист православної віри та її культурного спадку.
Полемічна діяльність
Косов також виступав як полеміст. У 1635 р. у лаврі він видав польськомовний твір Exegesis на захист київських та вінницьких шкіл. У цьому творі аргументовано спростовувалися хибні твердження, що в цих школах нібито викладали єретичні вчення.
Афанасій Кальнофойський та «Тератургіма»
Одночасно з Косовим діяв Афанасій Кальнофойський, український шляхтич за походженням. Як продовження «Патерикону» він видав у 1638 р. у тій же лаврській друкарні твір «Тератургіма або чуда». У цьому творі Кальнофойський активно використав нотатки св. Петра Могили, давні українські літописи, насамперед «Повість временних літ» св. Нестора Печерського, та польські хроніки.
У «Тератургімі» містяться:
- опис Києва та його околиць, передусім Києво-Печерської лаври;
- тексти (оригінальні або відредаговані автором) надмогильних написів та епітафій видатним українським державним і культурним діячам, похованим у лаврі (Кальнофойський, таким чином, став батьком української епіграфіки!);
- опис 47 чудес, які сталися в лаврі;
- докладні генеалогічні відомості про князів Острозьких, Вишневецьких, Корецьких та інших.
Унікальними є малюнки Києва та лаври, її друкарні, плани лаврських печер. У творі чи не вперше в українській літературі згадано про відкриття Колумбом Америки.
«Тератургіма», згідно із задумом св. Петра Могили, стала першим друкованим історико-краєзнавчим твором, свого роду путівником по лаврі для численних паломників. У ньому, як і у творі Косова «Патерикон», підкреслювалася безперервність зв’язку історії України, починаючи від доби Київської Русі.
Задум історій обителей
Характерно, що програма діяльності св. Петра Могили у цьому напрямі не була обмежена тільки Києво-Печерською лаврою. На його думку, в ідеалі кожна православна обитель повинна була мати свою розгорнуту історію. Недарма святий і сам збирав історичні дані про чудесні явища в православних храмах та монастирях і закликав до цього своїх підлеглих, які відгукнулися на його прохання.
Так, у 1638 р. Кальнофойський видав у друкарні Києво-Печерської лаври книгу «Парергон чуд святих образу Пречистої Богородиці в монастирі Купятицькім». У ній не лише описані чудеса, а й подані історичні відомості про обитель.
Тривала реалізація задумів
Задум св. Петра Могили почав реалізовуватися, але через несприятливі умови робота у цьому напрямі у широкому масштабі розгорнулася тільки з початку XIX ст. Нині ж, зростаючий потік літератури, присвяченої православним храмам та монастирям, свідчить про продовження ідеї святого.
Житія святих: план і реалізація
Розвиваючи свій величний план, св. Петро Могила задумав видати фундаментальне зібрання житій святих.
- Спочатку за цю справу взявся києво-печерський архімандрит Інокентій Гізель, який навіть випросив у московського митрополита Макарія «Великі Четьї-Мінеї».
- Пізніше над цим працював його спадкоємець Варлаам Ясинський, який у 1684 р. доручив справу молодому ігумену Крупицького монастиря під Батурином, приятелю гетьмана Івана Мазепи — св. Димитрію Ростовському (Тупталу).
Св. Димитрій Ростовський
Св. Димитрій згадував про цей задум св. Петра Могили та присвятив цій справі все своє життя. Починаючи з 1689 р., він видав багатотомні «Четьї-Мінеї», здійснивши також друге, доповнене й перероблене видання.
Бібліотека і книгодрукування
Ясна річ, що докорінне реформування, особливо в галузі церковної освіти, неможливо було здійснити без відповідної бібліотеки та видавничої бази. Св. Петро Могила й раніше мав солідну бібліотеку і регулярно її поповнював. Відомо, що до свого обрання печерським архімандритом він придбав у 1627 р. у Львівського Ставропігійного братства «Апостол... друку старого Івана Москвитина», тобто Івана Федоровича (Федорова).
Прекрасно розуміючи значення книгодрукування, святий підтримував друкарню Києво-Печерської лаври, яка під його керівництвом перетворилася на потужний науково-культурний осередок, видала за 5 років близько 15 книг і брошур. Спроби зменшити внесок святого в цю справу виглядають упередженими.
Виправлення богослужбових книг
У ті часи гостро постала проблема виправлення богослужбових книг. Через специфіку творення рукописних книг, вони часто містили помилки, неправильні прочитання або суб’єктивні інтерпретації. До того ж Україну та Білорусь заполонили католицькі й протестантські видання, чиї окремі положення проникали у православні книги, викривляючи церковне вчення.
Ставши києво-печерським архімандритом, св. Петро Могила енергійно взявся за вирішення цієї проблеми, приділяючи особливу увагу друкуванню книг. Він запровадив особисту цензуру, не цураючись коректорської роботи. Так, з виданої до його обрання «Книги поучений авви Дорофея» він розпорядився усунути повчання Ніла Синаїта, які звучали недоречно в умовах гонінь на Православну Церкву.
Авторські праці св. Петра Могили
Молодий архімандрит виступив і як автор, здійснивши переклад настанов Агапіта імператорові Юстиніану. У цій компіляції, створеній на основі античних авторів, наголошувалося на тому, що монарх безпечний тільки тоді, коли править відповідно до волі народу. Попри те, що трактат мав переважно етичний характер, він співзвучно відбивав уявлення шляхти Речі Посполитої про монархію як виразницю інтересів нації.
Текст перекладу було створено на основі західного видання грецького оригіналу з урахуванням двох церковнослов’янських перекладів і латинських коментарів. Видання здійснив Стефан Беринда, брат Памви Беринди. У цей період св. Петро Могила написав також твір «Книга души, нарицаемая злото», присвячений морально-етичним проблемам.
«Літургіаріон» та інші богослужбові книги
Надзвичайно важливим досягненням стала праця «Літургіаріон, си єсть Служебник» (К., 1629), яка містила сценарій Божественної літургії, всі слова та дії священика. Раніше служебники часто були рукописними, що спричиняло помилки. Св. Петро Могила створив нову редакцію, використовуючи слов’янські та грецькі варіанти, доповнивши їх догматичним і обрядовим поясненням Літургії.
Цей твір був схвалений Київським православним собором 1629 р. і замінив усі попередні редакції. У 1639 р. книгу доповнили та перевидали. Вона слугувала основою для богослужіння до XIX ст.
Антипротестантська праця «Крест...»
Іншою знаковою книгою став «Крест Христа Спасителя й кождого человіка» (К., 1631), спрямований проти протестантів, які не вшановували хрест. У ньому св. Петро Могила виклав православний погляд на шанування хреста, що знайшов відображення у його пізнішому «Катехізисі».
Святий також твердо обстоював «троєперстя» — осінення себе знаком хреста трьома пальцями, яке згодом під його впливом було впроваджене патріархом Никоном у Московській державі, замінивши «двоєперстя».
Мовна концепція св. Петра Могили
Уже в «Літургіаріоні» та інших творах можна простежити чітку мовну концепцію св. Петра Могили. Він високо цінував латину (міжнародну мову того часу), польську (державну мову), церковнослов’янську та грецьку. Він наголошував:
«Русинам добре було б навчитися грецької та церковнослов’янської для релігійних церемоній, але в політиці... цього їм не вистачить: вони повинні здобути знання польської та латинської мов. Взагалі, у Короні Польській латиною послугуються як рідною мовою — чи то в сенаті, чи в посольській ізбі, в юридичній сфері...»
Святий також зауважував, що церковнослов’янською написано мало теологічних праць і жодного політичного твору, грецьких текстів складно дістати, а латиною доступні численні твори.
Латина як мова української теології
Саме завдяки св. Петру Могилі латина стала мовою української теології у XVII–XVIII ст. Сильвестр Косов, його сподвижник, писав:
«Без латини платиш вини», — підкреслюючи важливість цієї мови в судовій і політичній сферах. Запроваджуючи латину та грецьку, св. Петро Могила виводив українську молодь та духовенство на міжнародну арену, забезпечуючи доступ до світової мудрості та конкурентоспроможність у боротьбі за віру.
Українізація богослужіння
Св. Петро Могила прагнув наблизити церковнослов’янську мову до живої української. Цей процес формування літературної мови почався ще за часів Київської Русі й активізувався під час Реформації. Пересопницьке Євангеліє XVI ст. та праці Мелетія Смотрицького є прикладами цього напрямку.
Мовна концепція св. Петра Могили сприяла розвитку української самосвідомості та політичної активності. Він наголошував, що оволодіння мовою відбувається через спілкування, і активно впроваджував ці ідеї. Його книги значно відрізнялися від церковнослов’янського суржику, яким користувалася Російська православна церква.
Словникове багатство
У творах святого зустрічаються численні українські слова:
іменники (стеля, вапно, скриня, жарти, сповідь, виховання),
дієслова (пам’ятати, шанувати, бавити),
прикметники (слушний, потужний, безпечний).
Богослужбові твори св. Петра Могили містять інструкції священникам звертатися до мирян їхньою рідною мовою. Наприклад:
«Свойственным руским язиком... рекшу ієрею: мов за мною: “Я, имя рек, беру собі тебе, имя рек, за малжонку...”»
Перешкоди українізації
Учні св. Петра Могили (Сильвестр Косов, Феодосій Софонович) продовжували українізацію богослужіння. Проте цей процес був перерваний указом Петра І, який заборонив видавати книги церковного вжитку «иным наречием кроме великороссийского».
Інші видання св. Петра Могили
Крім «Літургіаріону», у період свого архімандритства св. Петро Могила видав у Києво-Печерській лаврі такі книги:
- «Номоканон, си єсть Законоправилник» (1629), створений спільно з Тарасієм Земкою.
- «Имнология, си єсть Піснословие» (1630), підготовлена Памвою Бериндою й Тарасієм Земкою, з похвалою піднесена св. Петру Могилі.
- «Триодион, си єсть Трипіснец великой пятьдесятницы» (1631), що містив понад 100 гравюр.
Особливості видань
- «Номоканон» був збіркою правових актів, присвячених внутрішньому життю Церкви. Особливу увагу у книзі приділено боротьбі з ворожінням, магією та окультизмом. Св. Петро Могила засудив антихристиянські практики, описавши приклади ворожіння, використання псалмів у змовах, тримання змій для зцілення тощо. Він підкреслив, що ці дії ґрунтуються на забобонах, суперечать вченню Церкви й мають бути суворо покарані.
- «Имнология» та «Триодион» — книги, необхідні для богослужіння. Вони відображали увагу святого до релігійної освіти й піднесення церковного життя.
Видання «Євангелія учительного»
У 1637 р. св. Петро Могила видав у лаврі «Євангеліє учительне», яке стало незамінним посібником для священиків і єпископів Київської митрополії. Книга пройшла редакцію церковної ієрархії й стала основою для релігійного навчання.
Спадщина сподвижників
Реформаторську діяльність св. Петра Могили продовжували його сподвижники:
- Сильвестр Косов: У 1637 р. видав працю «Дидаскалія», що пояснювала суть семи церковних таїнств.
- Арсеній Желіборський: У 1642 р. створив твір «О сакраментах», у якому пояснював суть Божественної літургії.
- Феодосій Софонович: Написав «Виклад о Церкві Святій» (К., 1666–1668), де пояснював суть Літургії, вечірніх і ранкових служб, церковних облачень і апаратів.
Значення видань
Такі твори робили вірних, навіть священнослужителів, не бездумними глядачами чи виконавцями незрозумілих церемоній, а активними учасниками богослужінь, які б усвідомлювали значення кожного слова чи руху священика та їх богословський сенс.
Літературна діяльність св. Петра Могили
Св. Петро Могила створив низку творів, які залишилися у рукописах. Серед них молебні піснеспіви та канони Пресвятій Богородиці, а також святим Антонію і Феодосію Печерським. Окремі канони були присвячені чудесному порятунку Києво-Печерської лаври від польського війська (24 травня 1630 р.), що йшло проти повстанців Тараса Трясила. Ці твори стали внеском у розвиток української літератури, зокрема в поезії стилю бароко, який поширився в Україні на початку XVII століття.
Літописна діяльність
Культурні інтереси святого охоплювали і історичну сферу. Він створив літописні нотатки за 1597–1630 рр., у яких прагнув піднести престиж Києво-Печерської лаври як центру православного життя. У нотатках св. Петро Могила:
- підкреслював святість і чудодійність мощей лаврських подвижників;
- висвітлював світські події, такі як «Димітріада» (1606 р.), Хотинська війна (1621 р.);
- виступав з антиуніатських позицій, засуджуючи Берестейський собор і календарну реформу папи Григорія XIII.
Св. Петро використовував власні враження та свідчення очевидців. Наприклад:
- про напад ординців на Галич (1593 р.) йому розповів священик Іван Потоцький;
- про морські походи запорожців на Туреччину (1622–1628 рр.) — луцький єпископ Ісаакій Борискович;
- про смерть князя Костянтина-Адама Острозького (1618 р.) — князь Григорій Четвертинський.
Роль у розвитку національної свідомості
Робота св. Петра Могили з відновлення національних святинь, реставрації храмів, ікон, збирання мощей та канонізації українських святих мала не лише церковний, а й патріотичний характер. Ці заходи:
- сприяли утвердженню національної свідомості українців і білорусів;
- підтверджували давнє походження України та її православ’я від часів Київської Русі.
Археологічна діяльність
Св. Петро Могила також став засновником української археології. Він ініціював розкопки Десятинної церкви, під час яких були знайдені мощі Володимира Святого. Святий мав намір перенести їх у відбудовану Софію Київську.
Під час реставрації Софійського собору на арках головної бані було зроблено ктиторський напис: «нача здитися у лето 1011». Святий також влаштував вівтар на честь св. Володимира, вважаючи, що собор був заснований за його часів. Ця точка зору пізніше була підтверджена сучасними науковцями.
Роль керівників друкарень у діяльності св. Петра Могили
При значній ролі св. Петра Могили як архімандрита, важливий внесок зробили керівники друкарень, зокрема Памво Беринда (молдаванин) та Тарасій Земка (українець). Святий високо цінував їхню працю, що сприяла розвитку української культури.
Складніші стосунки були зі Спиридоном Соболем, відомим видавцем і братчиком. Однак конфлікт було врегульовано, і за часів св. Петра Могили Соболь отримав його згоду на легальне продовження видавничої діяльності. Близько 1635 р. Соболь став ректором Києво-Могилянського колегіуму з благословення святого. Пізніше Соболь постригся у ченці Києво-Братського монастиря під іменем Сильвестр, і святий запропонував йому працювати в лаврській друкарні на вигідніших умовах.
Тимофій Вербицький та друкарська діяльність
Ще однією яскравою постаттю був друкар Тимофій Вербицький. За благословенням св. Петра Могили він виїхав до Волощини й організував друкарню в Кімполунзі (Довгополе). У 1635 р. там було надруковано Требник. Вербицький також працював із лаврським ієромонахом Сильвестром, який створив збірник віршів на честь Басараба, засновника школи та друкарні у Волощині. Пізніше Вербицький продав друкарське обладнання Волоській державі, але близько 1642 р. повернувся до Києва і продовжив свою діяльність.
Реставрація Києво-Печерської лаври
Одним із головних напрямків роботи св. Петра Могили була розбудова Києво-Печерської лаври й підвищення її авторитету в православному світі. Грамотою від 17 січня 1629 р. він зобов’язав правити Службу Божу урочисто, приділяючи увагу хоровому співу та церковним проповідям. Як зазначав Іван Нечуй-Левицький, св. Петро Могила:
- запровадив нові порядки в лаврі;
- відремонтував церкву;
- збудував Голосіївський монастир поблизу Києва;
- відкрив шпиталь для старців своїм коштом.
Святий особисто піклувався про лавру, навіть ставши митрополитом, і ініціював капітальний ремонт шести підземних церков, де:
- встановили іконостаси;
- зміцнили келії храмів;
- обладнали 73 саркофаги в Ближніх печерах і 45 у Дальніх.
Реставрація Спаса на Берестові та інших храмів
Особливу увагу св. Петро Могила приділив реставрації церкви Христа Спасителя (Спаса) на Берестові, збудованої за князя Володимира Мономаха (1113–1125). Роботи завершилися у 1640–1643 рр. Під його керівництвом храм було прикрашено і розписано ченцями-майстрами з Афону, які також створили ктиторський портрет святого. Ці ж майстри працювали над розписами Свято-Успенського собору.
Реставраційні роботи охоплювали:
- Трьохсвятительську та Михайлівську церкви у Видубичах;
- храми в Луцьку, Кременці, Купятичах та інших містах.
Фінансування лаври
Через дискримінацію Православної Церкви лавра потребувала значних фінансових ресурсів. Св. Петро Могила змушений був звертатися за допомогою до московського царя Михаїла Романова (1628), що стало частиною його політики добросусідських відносин із Москвою. Однак це не означало його прагнення перейти під омофор московського патріарха, як це іноді інтерпретують.
Судові справи св. Петра Могили
Чимало сил і часу св. Петро Могила як архімандрит витрачав на численні судові справи, виступаючи як позивач, так і відповідач. Часто ці справи тягнулися ще з часів його попередників, наприклад, Єлисея Плетенецького. Навіть ставши митрополитом, святий продовжував займатися цими справами, зокрема тривалими процесами з магнатським родом Горностаїв. Їхні маєтки (Вишеньки та Гнідин) межували з лаврськими землями і стали предметом суперечок ще з 1609 р. Горностаї, будучи кальвіністами, часто конфліктували з православною лаврою.
Участь у судових процесах
Документи Литовської метрики та Київського підкоморського суду свідчать про участь св. Петра Могили у понад 20 судових процесах. Наприклад, улітку 1638 р. розглядалися справи про суміжні землі (села Гвоздов, Бугаївка, Дмитровичі та Вишеньки). Судові архіви тих часів були переповнені подібними справами, у яких брали участь як світські, так і духовні землевласники — православні, греко-католики та римо-католики.
У Речі Посполитій XVI–XVII ст., де центральна влада була слабкою, звичними явищами були збройні напади («наязди»). Єпископи також нерідко вдавалися до таких методів, захищаючи свої права. Св. Петро Могила також мав своїх «ренкодайних» (збройних захисників), серед яких були вихідці з Молдавії та запорозькі козаки. Це свідчить про доволі складні, але не однозначно ворожі відносини святого із козацтвом.
Провокації та фальсифіковані звинувачення
Документи судових процесів свідчать, що жодного разу ані св. Петро Могила, ані його слуги не були звинувачені у вбивстві. Однак були численні спроби провокацій. Наприклад:
- 1637 р.: Єпископ Афіноген Крижановський визнав, що за намовою уніатських єпископів Афанасія Крупецького та Кирила Ставровецького він подав до суду фальшиві звинувачення проти св. Петра Могили, нібито той наказав своїм слугам пограбувати посланця «патріарха архидонського».
- 1640 р.: Князь Домінік Острозький-Заславський подав позов до суду, звинувачуючи св. Петра Могилу та його соратників у нападі на село Боголюбове. Однак правда швидко стала відомою.
Підтримка вірних сподвижників
Св. Петро Могила міг розраховувати на допомогу своїх соратників у судових справах, зокрема:
- Філофея Кизаревича;
- Силуяна Мужиловського (майбутнього сподвижника Богдана Хмельницького);
- Федора Сусла.
Поїздки до лаврських маєтків
Через конфлікти та судові справи св. Петро Могила був змушений відвідувати лаврські маєтки. Наприклад:
- 24 січня 1629 р. — перебував у с. Забілоччя (Житомирська область).
- 4 грудня 1630 р. — зустрівся з Олександром Музелею у с. Городок.
Відновлення Києво-Печерської лаври
Невтомна і виснажлива праця св. Петра Могили на благо Києво-Печерської лаври дала значні результати. Його рішучість та господарсько-адміністративні таланти вперше за тривалий час дозволили:
- припинити пограбування лаври з боку сусідніх феодалів та уніатів;
- вивільнити кошти для розвитку та реставраційних робіт.
Реставрація поховань і святинь
Св. Петро Могила спрямовував кошти на відновлення занедбаних поховань у лаврських печерах. Зокрема, він:
- виготовив для нетлінних мощей преподобних отців нові раки з кипариса й кедра;
- викупив із застав золотий і срібний посуд, саккоси, фелоні з шовку та парчі, які були закладені попередніми архімандритами.
Розвиток ремесел і мистецтва
Святий активно залучав до роботи найкращих майстрів:
- золотарів;
- малярів;
- різьбярів та інших митців.
Його зусилля відновили славу ремісничих і мистецьких майстерень Києво-Печерської лаври, яка знову стала центром православного мистецтва та культури.
Св. Петро Могила / Ю. Мицик; худож.-оформлювач О. М. Іванова. Харків: Бібколектор, 2015. — 119 с.