У чому різниця між українським та російським православ’ям?

Православ’я відіграє ключову роль у формуванні культурної та духовної ідентичності як України, так і Росії. Хоча їхні історичні корені сягають спільної події – Хрещення Русі у 988 році, – розвиток православ’я в обох країнах ішов різними шляхами. Українська церква, перебуваючи на перехресті східнослов’янської, візантійської та західноєвропейської культур, увібрала в себе унікальні риси, які відрізняють її від Московської церкви.

У цій статті розглянуто ключові відмінності між українським та російським православ’ям із наголосом на історичних, богослужбових та освітніх аспектах. Також проаналізовано вплив політичних факторів і культурної самобутності, які формували обличчя цих двох гілок православної традиції.

1. Історичне коріння

Історія українського та російського православ'я бере свій початок із Хрещення Русі у 988 році, коли князь Володимир Великий прийняв християнство у візантійській традиції та зробив його державною релігією. Київ став духовним центром Давньої Русі, а заснована тут митрополія тривалий час залишалася головною в православному світі східних слов'ян.

Проте з часом історичні обставини розділили шляхи української та московської церков. Після монгольської навали XIII століття Київ втратив своє значення як політичний і релігійний центр, а Московське князівство почало набирати силу. У 1325 році кафедру митрополита було перенесено до Москви, що ознаменувало поступове зміцнення церковної влади в Московському князівстві.

Кардинальні зміни відбулися у XV столітті, коли Константинопольська патріархія втратила незалежність після падіння Візантії. Московська церква проголосила себе спадкоємицею візантійського православ'я, а Москву — "третім Римом". Цей крок посилив її автономію, але ще більше віддалив від Київської митрополії, яка перебувала під юрисдикцією Великого князівства Литовського, а пізніше — Речі Посполитої.

Українська церква у цей період зазнала значного впливу західноєвропейських культурних традицій і реформ. Особливо це стало помітним у XVI–XVII століттях, коли розпочалися активні дискусії з Римо-католицькою церквою та посилився вплив Унійної церкви. Ці фактори сприяли формуванню унікальної ідентичності українського православ'я, яке увібрало в себе елементи як східної, так і західної християнської традиції.

Московська церква, навпаки, зосередилася на зміцненні централізованої влади, що відображалося і в її релігійній практиці. Розвиток двох церков у різному політичному та культурному контексті створив передумови для формування їхніх унікальних рис, які залишаються помітними й досі.

Особливим етапом в історії української церкви стало її відродження та розвиток під впливом місцевих традицій і латинської освіти, особливо з XVI століття, коли Київська митрополія опинилася у складі Речі Посполитої. У цей період посилився вплив католицизму і почалася полеміка між різними конфесіями. Створення у 1596 році Берестейської унії, яка призвела до утворення Української греко-католицької церкви, стало поворотним моментом. Частина українського духовенства та вірян перейшла в унію з Римом, що створило додаткову напругу між православною церквою та західною християнською традицією.

Особливу роль у відродженні та зміцненні православ'я в Україні відіграли освітні реформи та діяльність Петра Могили у XVII столітті. Київська митрополія, перебуваючи під впливом як східних, так і західних традицій, змогла зберегти свою самобутність. Києво-Могилянська академія стала інтелектуальним центром православного світу, сприяючи підготовці богословів, здатних вести дискусії з католиками та протестантами. Це зміцнило богословську й культурну автономію української церкви, підкресливши її відмінність від Московської.

Водночас Московська церква використовувала централізовану політичну владу для зміцнення своїх позицій. У 1589 році було створено Московський патріархат, що завершило її відокремлення від Константинополя і зробило Москву духовним центром східнослов'янського православ'я. Підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату у 1686 році стало ще одним кроком у консолідації влади Москви над українським православ'ям. Однак цей акт був оскаржений Вселенським патріархатом, що пізніше відіграло ключову роль у процесі надання автокефалії Православній Церкві України.

Таким чином, історичні шляхи української та російської церков виявилися тісно переплетеними, але різними за своїм культурним і політичним контекстом. Якщо Московська церква зосереджувалася на зміцненні центральної влади та консолідації візантійської традиції, то Київська митрополія розвивалася в умовах мультикультурного впливу, що заклало основи її унікальної ідентичності. Ці відмінності стали фундаментом для розділення та формування двох самостійних православних традицій.

2. Освіта та роль Києво-Могилянської академії

Важливим чинником, що визначив відмінності між українським і російським православ’ям, стало формування освітньої системи, центром якої в Україні стала Києво-Могилянська академія. Заснована у 1632 році митрополитом Петром Могилою, вона поєднала традиції візантійського богослов’я та латинської освітньої системи, ставши ключовим інтелектуальним осередком православного світу.

Схоластичний вплив на освіту

Києво-Могилянська академія активно переймала методи викладання західноєвропейських університетів. Її навчальна програма включала вивчення філософії, риторики, теології та стародавніх мов (грецької, латинської). Ці реформи сприяли формуванню нового типу богословів — освічених і здатних до полеміки з представниками інших конфесій, насамперед католицизму та протестантизму.

Латинський вплив особливо проявився у систематизації богословських знань. Петро Могила запровадив суворі навчальні дисципліни, а його "Православний катехизис" став зразком для православних догматичних текстів. Цей документ, створений із застосуванням західного систематичного підходу, допоміг православній церкві зміцнити свої позиції у релігійних суперечках із католиками та уніатами.

Освітній вплив на Московську церкву

Випускники Києво-Могилянської академії відіграли важливу роль у реформуванні Московської церкви. Багато професорів і священнослужителів переїжджали до Москви, де їхні знання використовувалися для реформи богослужінь і духовної освіти. Серед таких діячів був Симеон Полоцький — поет, богослов і педагог, який значно вплинув на розвиток російської релігійної думки XVII століття.

Особливе значення мали також Феофан Прокопович і Стефан Яворський.

• Феофан Прокопович, випускник Києво-Могилянської академії, став одним із провідних реформаторів Петра I. Його внесок у створення Духовного регламенту та заснування Святійшого Синоду став ключовим кроком у підпорядкуванні Російської церкви державі. Феофан поширював ідеї, засновані на західних богословських традиціях, що сприяло модернізації церковного управління в Росії.
• Стефан Яворський, також випускник академії, був першим президентом Святійшого Синоду й активно сприяв інтеграції західної освітньої традиції в російське богослов’я. Його праці, спрямовані на боротьбу зі старообрядцями та захист православ’я, вплинули на розвиток російського богослов’я та зміцнення церковних позицій.

Обидва ці видатні діячі разом із Симеоном Полоцьким втілювали в Московській церкві інтелектуальну спадщину Києво-Могилянської академії. Це дозволило привнести елементи систематичного богослов’я, філософії та риторики в російську церковну традицію. Однак їхні реформаторські зусилля часто стикалися з консервативним опором, що підкреслювало культурні та богословські відмінності між Києвом і Москвою.

Західний вплив і напруження

Західний вплив, принесений через київських богословів, викликав неоднозначну реакцію в Московській церкві. Консервативні кола сприймали такі нововведення як загрозу традиційній православній ідентичності. Ці суперечки посилили напруження між Київською та Московською церквами, а також поглибили відмінності в підходах до богослов’я та освіти.

Академія як символ культурної автономії

Києво-Могилянська академія стала не лише освітнім, а й культурним символом українського православ’я. Вона продемонструвала прагнення до самостійності й інтеграції в європейський освітній простір, що відрізняло українську церкву від Московської, яка була більш ізольованою і зосередженою на внутрішній консолідації.

Освітня система, створена Петром Могилою та його послідовниками, заклала основи для самобутності українського православ’я. Латинський вплив і прихильність до високих стандартів освіти залишаються ключовими чинниками, які відрізняють українську церкву від російської до сьогодні.

3. Автокефалія та канонічний статус

Однією з ключових відмінностей між українським та російським православ’ям є питання автокефалії — незалежності церкви в управлінні. Історично українська церква прагнула самостійності, але її шлях до автокефалії був довгим і складним. Натомість Російська православна церква (РПЦ) тривалий час виступала проти відокремлення української церкви, що спричинило численні конфлікти.

Історичний контекст

Після передачі Київської митрополії під управління Московського патріархату у 1686 році розпочався процес поступової втрати Українською церквою своєї автономії. У XVIII–XIX століттях церковне управління в Україні повністю підпорядковувалося Москві, що викликало невдоволення серед українського духовенства та вірян.

Спроби відновлення незалежності розпочалися на початку XX століття, особливо після падіння Російської імперії. У 1921 році була створена Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), але її визнання було обмеженим, а подальше існування ускладнювалося репресіями радянської влади.

Автокефалія Православної Церкви України (ПЦУ)

Вирішальним етапом на шляху до автокефалії стало отримання Томосу від Вселенського патріарха Варфоломія у 2019 році. Ця подія офіційно затвердила створення Православної Церкви України як незалежної структури. Основні аспекти цього процесу:

• Ініціатива українського суспільства та держави. Проголошення автокефалії стало важливим кроком у зміцненні української незалежності після подій 2014 року (анексії Криму та конфлікту на Донбасі).
• Визнання з боку Вселенського патріархату. Константинополь підтвердив, що українська церква історично не належала Москві, що посилило легітимність Томосу.
• Опір РПЦ. Російська православна церква категорично відмовилася визнати автокефалію ПЦУ, що призвело до розколу всередині світового православ’я.

Московський патріархат і УПЦ (МП)

Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) продовжує залишатися значною релігійною структурою в Україні. Однак її статус у суспільстві змінився:

• Частина духовенства та вірян перейшли до ПЦУ.
• Звинувачення у залежності УПЦ МП від Москви та її зв’язках із російською владою стали причиною недовіри з боку українського суспільства.
• ПЦУ отримала визнання від низки православних церков, що зміцнило її позиції на міжнародній арені.

Автокефалія як символ незалежності

Для української церкви автокефалія — це не лише питання церковного управління, але й символ духовної та національної незалежності. Цей крок підкреслює розрив із багатовіковим впливом Москви та зміцнює ідентичність українського православ’я.

Водночас Московська церква розглядає автокефалію ПЦУ як загрозу своєму впливу в регіоні та статусу "третього Риму". Це й надалі залишається причиною напруженості у відносинах між двома церквами та у світовій православній спільноті.

Автокефалія ПЦУ — це важливий крок у становленні самостійності українського православ’я, який підкреслив відмінності між українськими та російськими церковними традиціями. Цей процес має глибокі духовні, культурні та політичні наслідки, які продовжують визначати розвиток обох церков.

4. Богослужбові та культурні відмінності

Відмінності між українським та російським православ’ям проявляються не лише у питаннях управління та статусу, але й у богослужбовій практиці, мові, символізмі та культурних традиціях. Ці особливості відображають унікальний шлях розвитку кожної з церков.

Мовна ідентичність

Однією з найбільш помітних відмінностей є мова богослужінь:

• Українська Православна Церква (ПЦУ): Богослужіння проводяться як церковнослов’янською, так і українською мовами. Використання рідної мови сприяє кращому сприйняттю вірянами та зміцнює зв’язок церкви з національною ідентичністю.
• Російська Православна Церква (РПЦ і УПЦ МП): У більшості випадків використовується церковнослов’янська мова, що зберігає традиції, але менше враховує мовні особливості регіонів.

Мовна практика в Україні є символом протистояння між московським та національним підходами до літургії. Перехід ПЦУ на українську мову сприймається як крок до зміцнення культурної самостійності.

Богослужбові традиції

Хоча основні канони православного богослужіння залишаються єдиними, українська церква має свої особливості:

• Українські традиції: У літургіях ПЦУ можна побачити унікальні піснеспіви та елементи, пов’язані з народною культурою. Наприклад, колядки на Різдво чи обряди освячення на Водохреща часто включають місцеві особливості.
• Московська традиція: РПЦ дотримується суворішого синодального обряду, уникаючи впливу українських культурних елементів.

Елементи західного впливу

Київська церква, перебуваючи під впливом латинської та греко-католицької традицій, запозичила деякі елементи західної культури:

• Символіка та архітектура храмів, що іноді нагадують католицькі собори.
• Поліхорність у церковній музиці, характерна для західноєвропейських традицій.
• Ширше використання гармонічних хорів у богослужіннях.

Ці елементи роблять українське православ’я більш відкритим до діалогу із західною християнською традицією.

Поліхорність у церковній музиці

Поліхорність (або багатоголосся) — це музична техніка, за якої одночасно звучать кілька мелодійних ліній, утворюючи гармонійне ціле. Цей стиль був широко поширений у західноєвропейській музичній традиції і згодом почав проникати в церковну музику України через вплив латинської та католицької традицій.

• Поліфонія в українському православ’ї: В Україні багатоголосся стало популярним у XVII–XVIII століттях, особливо в духовній музиці, пов’язаній із Києво-Могилянською академією. Композитори, такі як Микола Дилецький, розвивали партесний спів — особливу форму багатоголосого церковного виконання. Цей стиль був унікальним для православної церкви України і відрізнявся від суворого одноголосного візантійського хору, характерного для РПЦ.
• Відмінність від російської традиції: Російська церковна музика в той же період залишалася консервативною, дотримуючись одноголосних наспівів (наприклад, знаменного або строчного співу). Поліхорність сприймалася як чужорідне нововведення і лише частково проникла в російську традицію через українських композиторів.

Таким чином, використання поліхорності є ще однією важливою відмінністю між українським і російським православ’ям, що підкреслює вплив західної культури на українську духовну традицію.

Місцеві святі та свята в Україні та ПЦУ

Українська православна традиція, зокрема ПЦУ, приділяє значну увагу шануванню місцевих святих і свят, які зміцнюють духовний зв’язок із історією та культурою країни.

• Святий Миколай Чудотворець: Особливо шанований в Україні. Його день (19 грудня) асоціюється з благодійністю та подарунками дітям.
• Місцевошановані святі України:
  • Святі Антоній і Феодосій Печерські, засновники Києво-Печерської лаври.
  • Святитель Макарій Київський, мученик XV століття.
  • Святий Йов Почаївський, захисник православ’я на заході України.

Вплив місцевих традицій

Важливою особливістю ПЦУ є здатність адаптувати літургійні та обрядові практики до регіональних особливостей. Наприклад, у різних регіонах України проводяться особливі хресні ходи на честь місцевих святих чи чудотворних ікон. Молитва за Україну є обов’язковою частиною майже кожного богослужіння, що підкреслює національний вимір духовного життя.

Московська консервативність

Російська церква суворо дотримується канонічних правил синодального періоду та російсько-візантійського стилю богослужінь, уникаючи нововведень. Це відображає її прагнення зберігати традиції, але також робить її менш гнучкою до локальних особливостей.

Богослужбові та культурні відмінності між українським і російським православ’ям відображають їхні унікальні історичні та культурні контексти. Українська церква прагне більшої відкритості та інтеграції національних традицій, тоді як Московська церква зосереджена на збереженні російсько-візантійської основи. Ці відмінності зміцнюють самобутність українського православ’я та підкреслюють його роль у формуванні національної ідентичності.

5. Політичний вплив на церкви

Політика завжди відігравала значну роль у розвитку православ’я, особливо у взаєминах між українською та російською церквами. Політичний вплив визначав їхній статус, характер взаємодії з державою та роль у національному житті. Це вплив продовжує формувати особливості та відмінності двох церковних традицій.

Історична взаємодія церкви та держави

В Росії: Російська православна церква (РПЦ) із моменту створення Московського патріархату була тісно пов’язана з державною владою. З XVI століття, після проголошення Москви "третім Римом", РПЦ активно підтримувала ідеологію централізованої влади. У період Російської імперії церква служила інструментом утвердження російської ідентичності, особливо у регіонах із багатонаціональним населенням.

В Україні: Київська церква, навпаки, часто виступала як опозиційна сила щодо центральної влади, особливо в періоди контролю з боку Польщі, Росії чи Радянського Союзу. Церква відігравала важливу роль у збереженні української культури, мови та традицій.

Сучасні реалії

• ПЦУ та державна незалежність: Після проголошення незалежності України у 1991 році виникла гостра потреба в релігійній самостійності. Православна Церква України, яка отримала Томос у 2019 році, стала символом національної незалежності. Держава активно підтримувала процес автокефалії, розглядаючи це як крок до розриву з російським впливом.
• УПЦ (МП) та її зв’язок із Москвою: Українська православна церква Московського патріархату зберігає канонічну залежність від РПЦ, що викликає критику в українському суспільстві. В умовах військового конфлікту з Росією її позиція стає особливо вразливою, оскільки багато хто сприймає її як продовження російської політики.

Церква як інструмент впливу

• РПЦ у російській політиці: Російська православна церква тісно співпрацює з російським урядом, підтримуючи багато внутрішніх і зовнішніх політичних ініціатив. Це включає ідею "Руського міра", спрямовану на об’єднання російськомовних народів під впливом Росії.
• ПЦУ як чинник української незалежності: ПЦУ, своєю чергою, стала важливим символом духовної та культурної незалежності України. Її автокефалія є виразом прагнення України до розриву з колоніальним минулим.

Вплив конфлікту між Росією та Україною

Після анексії Криму у 2014 році та початку російсько-української війни релігійне питання стало частиною геополітичного протистояння:

• В Україні посилилася недовіра до УПЦ (МП), що призвело до масових переходів парафій до ПЦУ.
• Автокефалія ПЦУ спричинила розкол у світовому православ’ї, оскільки РПЦ розірвала євхаристійне спілкування з Вселенським патріархатом.

Роль церкви в суспільстві

• В Україні: Церква активно бере участь у підтримці Збройних сил, допомозі переселенцям та збереженні національної ідентичності. ПЦУ сприймається як союзник держави у її боротьбі за суверенітет.
• У Росії: РПЦ продовжує відігравати роль ідеологічної опори влади, підтримуючи державну політику та зберігаючи тісний зв’язок із Кремлем.

Політичний вплив на українську та російську церкви демонструє глибокі відмінності в їхній місії та ролі. Для України церква — це опора незалежності та ідентичності, тоді як у Росії РПЦ є важливим інструментом державного впливу. Ці відмінності посилюють конфронтацію та підкреслюють унікальний шлях розвитку кожної з церков.

6. Релігійна географія та суспільне сприйняття

Українське та російське православ’я мають свої особливості у географічному розподілі та сприйнятті їх у суспільстві. Ці аспекти відображають не лише регіональні відмінності, але й глибокий зв’язок кожної з церков із народною культурою, історичними подіями та сучасною політичною ситуацією.

Географія та розподіл православних громад

В Україні Православна Церква України (ПЦУ) та Українська Православна Церква Московського Патріархату (УПЦ МП) співіснують, але їхній вплив значно різниться залежно від регіону.

• ПЦУ домінує у західних і центральних областях, де сильні націоналістичні настрої та прив’язаність до української ідентичності.
• УПЦ МП зберігає значний вплив на сході та півдні країни, особливо у регіонах, де історично переважало російськомовне населення.

Ці відмінності стали ще більш очевидними після 2014 року, коли розпочався масовий перехід парафій УПЦ МП до ПЦУ, що стало наслідком політичного конфлікту між Україною та Росією.

У Росії географічний розподіл православних громад набагато більш однорідний. Російська Православна Церква (РПЦ) має практично монопольне становище, а її вплив поширюється на всі регіони країни. Підтримка церкви часто асоціюється з державною ідеологією, що робить її важливим інструментом культурної консолідації.

Суспільне сприйняття та довіра

• В Україні суспільне ставлення до церкви значною мірою залежить від її зв’язку з національною ідентичністю.
  • ПЦУ сприймається як символ незалежності та української державності, особливо у світлі її автокефалії, закріпленої Томосом.
  • УПЦ МП, навпаки, часто піддається критиці за її зв’язок із Москвою, що в умовах збройного конфлікту викликає недовіру та підозри.
• У Росії РПЦ асоціюється із традиційними цінностями та національною ідеєю, що робить її однією з найзатребуваніших і довірених інституцій. Водночас її вплив у суспільстві супроводжується критикою з боку ліберально налаштованої частини населення, особливо через тісні зв’язки з державою та консервативну позицію щодо багатьох питань.

Діаспора та вплив за межами країн

• Українське православ’я має значний вплив у діаспорі, особливо у Канаді, США та Західній Європі, де громади активно підтримують ПЦУ. Це сприяє популяризації української ідентичності за межами країни.
• РПЦ також володіє широкою мережею парафій за кордоном, які відіграють важливу роль у зміцненні концепції "Руського міра". Проте розкол у світовому православ’ї після автокефалії ПЦУ ускладнив взаємодію між українськими та російськими церквами у діаспорі.

Релігійна географія та суспільне сприйняття підкреслюють унікальні шляхи розвитку українського та російського православ’я.

• Для України церква стає не лише духовним, але й політичним інструментом у зміцненні незалежності та ідентичності.
• У Росії РПЦ зберігає свою роль об’єднавчої сили, пов’язаної з державною ідеологією.

Ці відмінності посилюють не лише внутрішні особливості кожної з церков, але й їхню роль у міжнародному контексті.

Підсумок

Відмінності між українським і російським православ’ям охоплюють історичні, богослужбові, освітні та політичні аспекти. Ці дві гілки православної традиції, маючи спільний початок у Хрещенні Русі, з часом пішли різними шляхами, відображаючи унікальні умови свого існування.

Українське православ’я, яке увібрало латинські освітні традиції, впливи Києво-Могилянської академії та реформи Петра Могили, демонструє відкритість до культурних і національних особливостей. Отримання автокефалії та створення Православної Церкви України стали символами прагнення до духовної незалежності та зміцнення національної ідентичності.

Російська православна церква, навпаки, розвивалася у тісному зв’язку з державною владою, що зробило її потужним інструментом консолідації суспільства та збереження традицій. Її вплив залишається центральним як у межах Росії, так і за її кордонами, незважаючи на виклики, викликані змінами у світовому православ’ї.

Ці відмінності підкреслюють не лише різноманіття православного світу, а й його здатність адаптуватися до культурних, політичних і соціальних викликів. Розвиток української та російської церков продовжує демонструвати, як релігія залишається важливим чинником формування ідентичності, духовною опорою та засобом єднання суспільства. Проте збереження діалогу між цими двома гілками православ’я залишається ключовим викликом, який може вплинути на майбутнє східнохристиянської традиції.

Додаткові матеріали

Хронологія ключових подій

• 988 рік: Хрещення Русі, заснування Київської митрополії у складі Константинопольського патріархату.
• 1325 рік: Перенесення кафедри митрополита з Києва до Москви.
• 1686 рік: Передача Київської митрополії Московському патріархату.
• 1632 рік: Заснування Києво-Могилянської академії Петром Могилою.
• 1921 рік: Створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).
• 1991 рік: Незалежність України, відновлення спроб отримати автокефалію.
• 2019 рік: Отримання Томосу та створення Православної Церкви України (ПЦУ).

Порівняльна таблиця: українське та російське православ’я

Бр. Ергатіс Іконікос, Вселенскький патріархат

Перекладено та адаптовано для української аудиторії порталом Єдина Церква.